Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 110: Зустріч із минулим

Я зайшов у кав’ярню випадково — ховався від дощу, який раптово накрив місто. Маленький стіл біля вікна, запітніла склянка з чаєм, запах кориці й тихий джаз на фоні. Я відкрив записник, збираючись занотувати кілька думок, коли почув знайомий голос:

— Ти завжди любив сидіти біля вікна.

Я підвів очі. Переді мною стояла вона — моя перша вчителька малювання. Та сама, що пахла лавандою і вірила в мої малюнки ще тоді, коли я не вірив.

— Пані Олено… — я всміхнувся, відчуваючи, як пам’ять теплом розливається всередині.

Ми говорили довго. Про те, як летить час, як змінюються міста й люди, але як незмінними лишаються ті, хто колись запалив у нас вогник. Вона тримала мій диплом у шухляді — той самий, що я отримав за перший конкурс. А я показав їй фото своєї доньки, яка тепер малює й мріє.

— Ти продовжив, — сказала вона, — і це найкраща подяка вчителю.

І тоді я знову відчув: усе, що ми колись отримали з любов’ю, не зникає. Воно передається далі — крізь руки, очі, серце.

---

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍