Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

нерішуче глянув на повитуху, яка подріботіла до ліжечка, вправно підхопила невеличкий згорток та всунула йому в руки.

— Тримайте тут, під голівку. Ваша донечка, справжня красуня! Вітаю.

Справжня красуня нагадувала невеличку теплу ляльку. Северин спробував щось відповісти, але тільки плямкнув губами.

— Я навідаюся пізніше, — прошепотіла пані Очіпок і зникла.

Северин завмер, вдивляючись у немовля на своїх руках, немов на втілене диво.

Його дитина! Його донька! Справжня маленька людина, загорнута у біле, саме тільки личко видно. Таке потішне й тендітне... Ніс кирпатий, як у Катрі. Ротик ніби схожий, проте глянеш з іншого кута — то геть не схожий... Северин обережно схилився над донькою та вдихнув чарівний запах, що мають тільки немовлята.

Вона була легенька, наче пір'їнка. Характерник міг легко підкинути та зловити її безліч разів, але боявся зробити бодай один рух. Тримати під голівку... Це важливо! Коли вони маленькі, то м'які, наче глина, їх легко скалічити необачно... Від цієї думки руки миттю затерпли. Чорнововк міг розмахувати зброєю і тягати поранених у кілька пудів вагою, але не вмів тримати новонароджених.

У маленькому тілі розмірено стукотіло крихітне сердечко. Що вона бачила уві сні? Що розуміла? Чи відчувала його присутність? Чи знала, хто її тримає? Половинка його крові. Його проклятої крові...

Личко немовляти скривилося, а потім блимнуло на нього небесно-блакитними очима, що бувають лише в малюків. Прокинулася! Мабуть, він занадто голосно дихав. Чи від нього тхне? Холера, що тепер? Повитуха не попередила, як діяти, коли вона прокинеться! Северин перелякався, що донька зараз заплаче, а він і гадки не мав, що робити у таких випадках, як заспокоїти таких крихіток: чи варто їх колисати, чи співати, чи годувати, чи кликати когось. Але немовлятко лише кліпнуло кілька разів, позіхнуло та... всміхнулося? Чи йому здалося? Хіба така малеча вже може посміхатися?

— Як назвемо її? — почулося з ліжка.

Катря трохи зблідла, під очима пролягли темні кола, неголені скроні заросли. І навіть змореною вона була прекрасна.

— Я тебе розбудив? Вибач.

Северин поволі наблизився, обережно передав дитину та поцілував дружину. Катря вправно підхопила немовля, провела пальцем по носику доньки та посміхнулася.

— Така кумедненька... Останні тижні я проклинала все на світі, але тепер вона викликає у мене посмішку, — Катря глянула на нього серйозно. — Хочеш, назвемо на честь твоєї мами, Северине?

— Оля? — він аж розгубився.

За останніми подіями Северин не задумувався про імена.

— Так, — Катря урочисто промовила: — Ольга. Коротке, сильне ім'я. Мені до вподоби.

Вона глянула на немовля. Вперше Северин бачив такий турботливий вираз на її обличчі.

— Буде Ольгою, — усміхнувся сіроманець та віддячив дружині поцілунком. — Як почуваєшся?

— Без здоровецького пуза — значно краще. Відпочинок лікує, — вона поправила пелюшки Олі. — Пам'ятаєш перше перетворення на вовка?

— Таке не забувається, — у Северина аж мороз шкірою пробіг. Подібного болю він не відчував навіть після поранення сріблом.

— Народити дитину — щось схоже, — повідомила Катря. — Хіба що наступні рази не легшає.

— Хай мені грець.

— Але повитуха добра... Її чоловік загинув рік тому. Скарбничий.

Чорнововка на секунду виповнила радість від усвідомлення, що його маленька родина вперше зібралася разом. Нехай будуть прокляті всі, через кого вони не могли насолодитися цією миттю!

— Катрю, — вона одразу відчула зміну в його голосі. — Ти вже здатна їхати верхи?

— Мабуть... А чому питаєш? Щось трапилося?

Залпи рушниць, дзвін шабель та крики смерті. Навіщо приводити дитину у такий огидний світ? Що вона побачить тут? Біль, розпач, кровопролиття — і смерть як остаточна винагорода.

— Якова Ярового обрали новим гетьманом.

— Старшого брата Малюка?

— Того самого, — Северин намагався говорити якомога спокійніше: — Вранці він першим наказом скасував грамоту Тиміша Хмельницького та оголосив Орден злочинцями. Раду Сімох на моїх очах убили.

Її очі потемніли.

— Басюга?

Вони б зараз мали святкувати народження доньки.

— Ніхто не вижив. На кожного сіроманця оголошене полювання.

Катря вилаялася самими губами.

— Мусимо мчати до Буди. Малюк, Павич, Варган та Еней чекають.

Маленька Оля, що весь час тільки роззиралася навколо здивованими блакитними оченятами, розтулила ротика і засопіла.

— Їсти хоче, — Катря відгорнула сорочку з плеча. — Залишатися тут небезпечно?

— Залишатися у домі з характерницьким дубом на подвір'ї — дорівнює смертному вироку. У божих воїнів багато срібла і ще більше бажання перерізати горлянки.

— Зрозуміло, — від напруги її обличчя загострилося. — Поки я годую малу, засідлай мого коня.

— Тільки черес не вдягай.

Повитуха, погрозливо хитаючи очіпком, гнівно взялася пояснювати Северину, що не можна жінці одразу після

пологів їздити верхи.

— Тут її вб'ють, — коротко відповів Чорнововк. — Можливо, дитину також. І вас, якщо не пощастить.

Жіночка перехрестилася та закліпала старечими очима, що враз наповнилися сльозами.

— Дожили... До чого ми дожили! Темні часи настали, Господи, — вона затрясла висушеним пальцем. — Ви мені мого Кирила нагадуєте.

— Певен, що він був хоробрим лицарем, — Чорнововк кивнув у бік дуба. — А вам, матінко, краще їхати звідси... Характерницький дуб на дворі приверне увагу небажаних гостей.

— Кинути могилку напризволяще? Ні. Нікуди від мого Кирила не поїду! — повитуха рішуче крутонула головою. — Ми в цій хаті чотири десятки років прожили... Мені вже нічого боятися. Та хай сам чорт сюди приходить!

Побачивши молоду матір верхи, із притуленим до грудей згортком, який підтримувала перев'язь через плече, пані Очіпок розчулилася, подарувала в дорогу солодких пиріжків і ще довго хрестила вершників услід.

— Як ти? — спитав Северин за кілька хвилин.

— Бувало й краще, — характерниця правила однією рукою, а другою притримувала підчеплене на грудях немовля. — Тому без чвалу.

З купи пелюшок стирчав носик і рівно дихав: Оля поїла та міцно спала.

Хотів нової сторінки — він її отримав. Найсправжнісіньку чисту сторінку.

— Слухай, Іскро. Мабуть, краще поїдеш сама. Черес і шаблі сховаєш подалі, прикинешся іноземкою чи шляхтянкою. Гурт озброєних вершників може викликати підозри, а жінка з немовлям — навряд чи.

— Жінка з немовлям навряд чи зможе за себе постояти, — відповіла Катря. — Я ризикну їхати разом з тими, кому довіряю, а не гратимусь у хованки. Ще й коли Ордену оголосили війну!

Свято на честь нового гетьмана вирувало танцями, лилося горілкою, голосило піснями, вибухало феєрверками та спало п'яним