Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Ніколи не розумів цих умов. Чому Мамай обрав саме такі сили і саме такі слабкості? Бог його знає. Крива вовча стежка...

Шляхтич зітхнув, протер червоні очі. Северин мовчав, відчуваючи, що Яровому потрібно виговоритися.

— Коли Савку побачив, ладен був голими руками повбивати його кривдників... Така лють мене виповнила! Як тоді, коли прийшов до тями і побачив убитого Вишняка... А потім, у бою, коли Офелію поцілили, та куля наче в мене влучила, — Ярема перехрестився. — Стільки часу разом... Рідною стала. Така добра і чуйна! Розуміла накази самою думкою, не доводилося навіть рота відкривати...

— Я би теж плакав, якби втратив Шарканя, брате.

— Та не вигадуй! Ти тримаєшся молодцем... І Варган також, він як взірець... Коли лежав підстрелений на руках, то казав, що мені з торбинки дістати та як його лікувати. Наче не сріблом підстрелили, а скабку в п'ятку загнав, — Ярема дістав величезного носовика з монограмою «Y. Y.» і висякався. — А я тільки сльози ллю постійно. Такий великий, а таке рюмсало... Наче справжній малюк.

— Та годі тобі, ясновельможний, — Чорнововк підбадьорливо гепнув шляхтича по широкій спині. — За життя я знав лише двох таких добрих людей, як ти: моя мама і мій учитель Захар. Коли я плакав та стидався сліз, Захар казав, що почуття суму — частина нашої природи, якої не позбутися. Горювати, кохати, ненавидіти, сумніватися, боятися, відчувати... Це не може бути соромом! Ми ж люди. Хоч і прокляті...

Яровий посміхнувся та вдячно стиснув Северина в обіймах.

— Полегше, — прохрипів Чорнововк.

Від брата Полина надійшов наказ: ватага мала дістатися Буди, де відбудеться зустріч із Радою Сімох. Контррозвідник, чиє ім'я Северин не запам'ятав, поїхав далі у власних справах, а Катрі доручили супровід ватаги до самого міста.

Ярема їхав на кобилі, яку вони забрали разом із возом зі стаєнь викрадачів. Попри тихий норов і слухняну вдачу кобила шляхтичу не подобалася. Яровий навіть не хотів давати їй ім'я.

— Ніхто не замінить Офелію. Чому вона загинула? Чому саме вона? — бурмотав шляхтич і потім вибухав: — А цю вайлувату скотиняку продам! Теліпається, наче плуга тягне!

Він поводився несправедливо, був того свідомий, від чого лютував ще більше.

Пилип та Гнат мали блідий вигляд, тому для їхнього перепочинку ватага за наказом Катрі часто зупинялася.

— Сподіваюсь, нікому з вас, бовдурів, не спаде думка плескати язиками про події біля пагорба, — не втомлювалася нагадувати Катря. — Як і про Борцеховського! Тримайте все при собі. Зрозуміло?

Вони тільки кивали.

— На першому році примудрилися по вуха вляпатися у потаємну справу. Якщо здумаєте цим вихвалятися... Особливо на п'яну голову... Я особисто вистежу базікала та виріжу йому язика! — Катря красномовно підкинула ніж на руці.

Вони знову кивали.

Сестра Іскра поводилася з Северином так, наче ніякого цілунку не було, і це його влаштовувало. Чорнововк не міг збагнути, чи то був тимчасовий вибух почуттів, миттєвий сплеск у секунди великого напруження, чи щось інше... Але допитуватися не бажав. Бо, за винятком того моменту, решта діалогів із сестрою Іскрою не вдавалася.

На останньому привалі неподалік Буди над характерниками зашурхотіли крила і знайома сіра ворона всіла-ся на голову Шарканя.

— Знову ти, — буркнув Северин.

Кінь роздратовано форкнув, струснув головою, ворона злетіла, але швидко повернулася. Так повторилися ще двічі, після чого Шаркань змирився з нахабою. Ворона каркнула.

— Що за дідько? — здивувалася Катря.

— Пише тут брату Щезнику одна молода відьма, — всміхнувся Гнат.

— Його палка шанувальниця, — підтримав Ярема.

— Це вже не вперше, — додав Пилип.

— Он воно як, — процідила Катря.

Чорнововк спробував спопелити поглядом братів разом із їхніми смішками. Ворона знову каркнула, кілька раз переступила з лапи на лапу.

— Та знаю, не галасуй, — роздратовано відповів Северин і забрав у птаха листа.

Цього разу він був значно більший.

«Не марнуватиму твій час, пишу одразу про головне. Маю доволі небезпечну справу. Поруч потрібен той, кому я цілком довіряю.

Тому я пишу тобі.

Розумію, що це може видатися знущанням. Якщо ти гнівишся, не вибачив, не хочеш мене бачити, не маєш часу, абощо — пиши прямо і відверто! Я повелася негідно і сказала багато гострих слів. Не бійся поранити мене, як я поранила тебе. Я заслужила.

Але якщо раптом ти зможеш... буду щиро рада. І чекатиму щовечора на тому самому місці на березі Дніпра. Пам'ятаєш його?

Ліна.

П.С. Надішли відповідь з птахом. Без листа не полетить».

Северин підняв очі на ворону. Та, немов на підтвердження постскриптуму, клацнула дзьобом та перелетіла йому на плече. Він негайно зігнав її, після чого ворона повернулася на голову Шарканя.

— Дай вгадаю, — сказав Ярема. — Цього разу потрібна відповідь.

— Твою ясну голівоньку та в Червону раду, — огризнувся Северин.

— Що пише? — голосно прошепотів Гнат.

Чорнововк зітхнув. Навіть Пилип дивився на нього з цікавістю.

— Не відчепитесь, допоки я не розповім?

— Не відчепимося, — гуртом підтвердила трійця.

— Я теж послухаю, — з викликом сказала Катря.

Це і турбувало Северина. Якщо братам він міг все легко розповісти, то коли слухала Катря... Все чомусь ставало складніше. Значно складніше.

— Загалом, — промимрив Северин. — Потрібна моя допомога... З якоюсь важливою справою.

Брати одностайно обурилися.

— Та вона збиткується! — Ярема потрусив кулаком. — Спочатку до біса послала, а тепер допомоги хоче? Думає, що може туди-сюди тобою крутити, як їй заманеться?

— Ох, ця непостійна жіноча натура, — промовив Гнат і запнувся, поглянувши на сестру.

— Моя непостійна жіноча натура, — мовила та, — бажає видати ляща, але помилує з огляду на те, що якийсь вилупок надер тобі дупу і ти ледь живий.

Гнат спохмурнів й замовк.