Агата Задорожна - Пастка для некромантки, Агата Задорожна

 – Він хоче підняти усіх трупів, яких тільки вийде. Перетворити Райн на бійню – у той день, коли тут найбільше людей. Божевільний план, – Тесей потер перенісся, а потім підняв на Айзу очі. Щелепа його була міцно стиснена. – Але найгірше, що він і справді може спрацювати. І це я в усьому винен. 

Айза підступила на крок вперед і забрала Тесеєву руку від його лиця, натомість стиснула її обома долонями. 

 – Дурниці. Тесею, картати себе – це взагалі не те, чим ти маєш займатися. Те, що твою добру справу обернули на зло, говорить погано зовсім не про тебе.

Тесей дивився на неї із зовсім невелеким полегшенням, все ще непереконаний. 

 – В нас є часу до опівночі, – тихо сказав він. Його лице було зовсім близько до неї, дихання було гарячим, і Айза відчувала його кожною клітиною шкіри. – Ми впораємося. 

Айза кивнула – зовсім дрібно; і коли вона підняла голову, її губи відразу ж зустрілися з Тесеєвими. Такого поцілунку між ними ще не було – пристрасного, сильного, майже прощального. Наче були шанси, що хтось із них міг насправді не впоратися, і тоді би в них вже не було нагоди повторити цю мить. 

Айза всіляко відкидала від себе ці думки. Вона боялася навіть уявити, що може загинути під навалою трупів чи духів, або ще гірше – що щось подібне може трапитися із Тесеєм. 

Тим не менш, вона хапалася за нього міцно – як за останню опору в цьому світі, що раптово вирішив зійти з орбіти. Всього кілька митей тому у Райні витала напруга, але вона не лякала; тепер ж Айза не знала, чи побачить наступний світанок. 

 – Ми мусимо розділитися, – все ж сказала вона, відступаючи на крок від Тесея. Вона кинула ще один поспішний погляд на стіну, і крива, але на диво точна карта знову нагадала їй, наскільки складне і мало не безнадійне їхнє становище. 

Дванадцять кладовищ. Кожне – на відстані у пів милі одне від одного. І на кожному заховано по пентаграмі, яку потрібно знищити до опівночі. Якщо вони підуть удвох, їм нізащо не встигнули. 

Тесей вже відкрив рота – незадоволений, готовий заперечити. Але на половині ще несказаного слова він затнувся. Вочевидь, він також чудово розумів, у якому становищі вони опинилися. І також розумів, що вони просто не мали іншого вибору. 

Якби тільки вони могли попередити когось з Кривого горба! Але Айза пам’ятала прочитані папери. В усьому точно був замішаний Нокберті, Рем – і хто знає, хто ще. Чи не планував розгром міста на Жнива із якоюсь невідомою метою також пан Рубчик? Чи Алісія? Або Ліста? 

Але вона не могла ризикувати бути схопленою кимось із них; не могла ризикувати витраченим часом, що непомітно, але безперестанно стікав до настання опівночі. В них залишалося трохи більше трьох годин – надто мало часу, справді надто мало. 

Вони мусили йти. 

І тоді Тесей кивнув. Він знову поцілував її – цього разу швидко, але не менш пристрасно, і Айза відчула, як щось торкається її руки. Вона опустила очі і помітила пару рукавиць – шкіряних і точно дорогих, які Тесей запхав їй у долоню. 

 – Що це? – запитала вона, піднімаючи брови. 

 – Захист. Там руни на звороті, бачиш? Такі самі, як були на моєму плащі. 

Айза кивнула. Вона справді помітила чорну нитку – зовсім не таку претензійну, як та, що обвивала зворот Тесеєвого плаща. Це шиття виглядало як те, що Айза могла би і справді носити – як наче коли Тесей його робив, думав про її смак. Як наче він виготовляв цей дорогий, фактично безцінний артефакт саме для неї. 

Вона тільки кивнула, відчуваючи, що до очей підкочуються непрохані сльози. 

 – Дякую, – ледь вичавила Айза. Вона стиснула рукавиці у долоні. Вона не стала би одягати їх сьогодні, як би Тесей не просив. Але потім… Потім вона навчилася би використовувати артефакти. Заради нього. 

Поки що ж Айза обійняла його і непомітно поклала обидві рукавиці у нагрудну кишеню жилета. Монета, що пекла вогнем стегно, нагадала, що вже час йти. 

Щойно вони покинули дім Аглая, все ще пліч-о-пліч, тримаючись за руки, вони востаннє поглянули один на одного.

І тоді вони розділилися.