Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

- Я згодна, - видихнула я раніше, ніж встигла знайти тисячу і один аргумент на користь того, що я повинна зараз же відмовитись від пропозиції. – Я вийду за тебе заміж.

- І займешся нашим проектом.

- Займусь, - махнула рукою я. – Тільки якщо ти мене не кинеш. Тому що я в цьому всьому заплутаюсь.

- Ти в мене талановита, швидко вчишся, - задоволено заявив Котовський. – І я завжди буду поруч.

Він взяв мене за руку і обережно надягнув обручку на палець. Було якось незвично. Не те щоб я ніколи не носила прикрас, але ці прикраси завжди були самими звичайними, без сенсу. І нічого спільного з цією обручкою не мало.

- Я сподіваюсь, - прошепотів Данило, - ти не станеш сперечатись, якщо я запропоную тобі змінити прізвище?

- Ольга Котовська – це точно краще Ольги Крисінох, - видихнула я, відчуваючи себе зараз найщасливішою дівчиною на землі. Не через обручку, не через прізвищ, не через фірму… Просто через впевненість в тому, що ми будемо разом і нас ніхто не зможе розлучити. Через розуміння, що всі ці почуття і зізнання не були підробкою, фальшивкою, яку краще забути.

- Тоді поїхали, - рішуче потягнув мене за руку Котовський.

- Куди? – здивувалась я.

- Як куди? В РАЦС. Подамо заяву, - впевнено промовив він. – Скільки там чекати, місяць? Я ж казав, - Данило посміхнувся, - що до весни ти вже будеш моєю дружиною.

Казав.

Тільки я словам його тоді не вірила.

- Так, але…

- Все ще не довіряєш? – хитро поцікавився Котовський.

- Вірю, - видихнула я, не розуміючи, як так могло статись. – Вірю.

Данило повернувся до дверей, але в останню мить обернувся і знову обійняв мене.

- Я сподіваюсь, моя офіційна наречена вже може переїхати до мене, а не буде жити на зйомній квартирі?

- Хочеш з'їхатись?

- Так, - кивнув Котовський. – Ділити одну спальню. Але не формально.

Я подивилась на нього, хотіла сказати щось про принципи, про те, що йому доведеться місяць чекати, а потім подумала – та цей чоловік просто підкупить когось в РАЦСі, і ми розпишемось вже сьогодні. І скільки б я не відпиралась, що від цього зміниться? Я й так по вуха закохана.

- Я згодна, - видихнула я.

- Тоді поїхали?

- Чекай, - я спіймала його за рукав. – Секунду… - і потягнулась до нього, щоб красти ще один палкий поцілунок в свого вже справжнього нареченого.