Мiла Морес - Магія без пам'яті , Мiла Морес

- Лаурі, - нарешті я бачу його добру посмішку, він уже не хмуриться. – Цього я також хочу, але не зараз. Іди до мене, дівчинко моя, сядемо.

Елім вказав на дошку, що висить на довгих канатах. Власноруч зроблена гойдалка, з якої відкривається приголомшливий вид на річку. Ми присіли на дошку удвох, я щільно притулилася до чоловічого плеча, схопила його долоню, стискаю зі страхом, боюся, що він піде.

- Я боялася, що ти пішов до Джейли, - мій голос лунає крізь сльози.

- Дівчинко моя, як ти могла таке подумати? - Гладить мене по голові, притискає до себе. - Мені ніхто не потрібний, окрім тебе, - покриває обличчя поцілунками.

- Пробач мені, я не хотіла тебе образити. Я боюся, що ти підеш і не захочеш повернутися до мене. Від цього мені так страшно, що я перестаю дихати, бачити і чути. Я так злякалася, коли ти пішов.

- Лаурі, - відчуваю в його голосі усмішку, - це і є воно, - заглядає мені в очі, тримає обличчя у своїх долонях, - наші емоції вирують через призначення, ми не можемо цим керувати.

- Я люблю тебе, Еліме, я дуже тебе люблю, - залажу на його коліна, хочу притулитися якнайсильніше, хочу стати єдиним цілим з ним.

- Дівчинко моя, - знову цілує і погладжує. Зі мною поруч найніжніший чоловік, найдобріший і найгідніший. Він ідеальний.

- Давай спробуємо ще раз, - ніжним голоском прошу його повернутися до того, що затівалося там, поряд з рідними, - я не втечу, насправді не хочу тікати. Це випадково вийшло, так безглуздо.

- Іншим разом, - каже спокійно, дивиться на річку, а я скривджено складаю губи. - Момент втрачено.

- На мою думку, зараз теж ідеальний момент, - гладжу його руки, намагаюся задобрити, тягнуся до губ. - Запитай, що ти хотів спитати там. Будь ласка.

- Запитати? – усміхається. – Не розумію, про що ти, – грає зі мною.

- Я згодна, - питання не звучало, я сама вирішила відповісти.

- На що ти згодна? - Гра затягується.

- На твою пропозицію.

- Яку?

- Стати твоєю дружиною.

- Ти хочеш стати моєю дружиною?

- Хочу.

- Ти робиш мені пропозицію? - Мій чоловік розплився.

- Ні, це ти робиш мені пропозицію, а я погоджуюся.

- Але я не робив тобі пропозицію.

- Як це не робив? А що це тоді було? – примружую очі. - Я ж на неї погодилася, отже, робив, - вважаю, що викрутилася.

- Гаразд, згоден. Так вже й бути. Якщо ти робиш мені пропозицію, я трохи зміню свої плани. Ходімо, - подає мені руку.

- Це ж ти зробив пропозицію, - не здаюся, але й впевненості колишньої вже немає.

Ми перемістилися до всієї компанії, де сиділи до цього. Рідні вже розправилися з половиною м'яса, розслаблено розляглися в кріслах, жінки на чоловіках, все, як годиться.

- Так, народ, - каже Елім, - Лаурі зробила мені пропозицію. За скільки ми зможемо все підготувати?

Я дивлюся на свого чоловіка з подивом і зі сміхом, сприймаю все як жарт, поглядаю на здивовані обличчя сім'ї, всі завмерли на кілька секунд. Першим ожив чоловік Аліти:

- Незвично, - сказав м'яко і відпив зі свого келиха.

- Мовчи, - грайливо відповіла йому Аліта, - ти взагалі зробив мені пропозицію, поки я спала.

- Я потім її повторив, - на своє виправдання з усмішкою додав Дженард.

- А мені Калеан не робив пропозицію, я почула лише запитання: «Чи згодні ви…». Вони ніби бояться почути відмову, тож одразу переходять до питання, на яке страшно відповісти негативно. У такий момент думаєш, а раптом вдруге не спитає? Доводиться погоджуватися, а над пропозицією можна було б подумати, - Еніра каже і стежить за реакцією чоловіка, але він лише трохи посміхнувся.

- Мабуть, у цьому вся річ, - підтримала Аліта і грайливо подивилася на свого чоловіка.

Я продовжую переводити очі з одного на іншого, вже насупила своє обличчя. Начебто і весело з ними, але тут моя доля вирішується, якщо, звичайно, це не жарт... Ще є невеликий шанс, що мене розігрують чи перевіряють.

- Упораємося за десять хвилин, - сказав Калеан. – Я візьму на себе священика.

- Я виберу одяг, – додала Аліта.

- На мені декор, - підключилася Еніра.

- Ми знайдемо частування, – каже Кірам, – двоповерховий торт підійде? – Елім йому у відповідь кивнув.

І тут я зрозуміла, що ніхто не жартує.

Біля річки з'явилася гарна квіткова арка, під нею стоїть священик у золотій рясі, з ним розмовляє Калеан. На Елімі блиснув смокінг з метеликом, я здивовано ахнула, а коли моє власне тіло вдягнулося в білу сукню зі шлейфом, не змогла стримати захопленого писку. Оглядаю своє вбрання, пригладжую на собі. Сукня сидить ідеально, навіть мої невеликі груди підкреслила.

- Лаурі, хочеш покликати своїх рідних? - Елім дивиться на мене з усмішкою.

Три секунди мені було достатньо для роздумів. Я заперечно хитнула головою, і ми перемістилися під арку, прикрашену ніжно-рожевими квітами. Якоїсь миті моє власне волосся вклалося в зачіску, за вухом з'явилася квітка. Захотілося подивитися на себе в дзеркало, пле вже пізно, ми стоїмо перед священиком, він вимовляє промову, а я не можу повірити, що все сказане стосується особисто мене та чоловіка, що стоїть поряд, мого викладача містера Нотрила!