Дейв Еггерс - Сфера

і побачила на браслеті розкішний кадр: три профілі, обернені до скла, обличчя осяяні синявою, а в їхніх очах відбивається незбагненне життя в акваріумі. Тепер кількість глядачів, помітила вона, сягнула п’ятдесяти одного мільйона. Мей перехопила погляд Стентона, який, ледь помітно нахиливши голову, дав їй зрозуміти, що слід повернути об’єкти знову до акваріума. Вона так і зробила, а сама не зводила очей із Кальдена, ловлячи бодай якийсь натяк на впізнання. Він втупився у воду і жодних знаків не давав. А Бейлі вів далі:

— Дотепер наші три зірки перебували в окремих акваріумах і акліматизовувалися до життя у «Сфері». Але це, безперечно, була неприродна розлука. Там, де їх знайшли, вони мешкали поруч. Зараз ми побачимо, як усі троє возз’єднаються і співіснуватимуть тут, створюючи природнішу картину глибоководного життя.

З другого боку акваріуму, Мей це добре бачила, червоною драбиною підіймався доглядач, тримаючи великий пластиковий кульок, важкий від води і крихітних пасажирів. Мей намагалася уповільнити дихання, але не могла. Здавалося, її зараз знудить. Хотілося втекти кудись далеко-далеко. Втекти з Енні. А де Енні?

Побачила, що Стентон втупився у неї поглядом, очі стурбовані, а також суворі, веліли опанувати себе. Намагалася дихати, намагалася зосередитися. Згодом, сказала собі Мей, згодом вона розбереться у цьому безладі з Кальденом і Таєм. Вона матиме час. Її серце забилося повільніше.

— Як ви можете побачити, — сказав Бейлі, — Віктор несе найніжніший наш вантаж — морського коника і, звісно ж, його численне потомство. Зауважте, морських коників у новий акваріум переселяють у кульку, немов золоту рибку з окружного ярмарку. Це найкращий спосіб переміщати таких ніжних істот. Вони не б’ються об тверді поверхні, а до того ж пластик значно легший за оргскло чи будь-яку посудину з твердою поверхнею.

Доглядач уже виліз драбиною нагору і, отримавши візуальну згоду від Стентона, обережно опустив кульок на поверхню води. Морські коники, як завжди дуже неповороткі, лежали собі на дні кулька; не ясно було, чи розуміють ці істоти, що вони в кульку, що їх переселяють, що вони живі. Майже не рухалися і нітрохи не обурювалися.

Мей перевірила лічильник. Шістдесят два мільйони глядачів. Бейлі зауважив, що треба трохи почекати, поки температура води у кульку зрівняється з температурою води в акваріумі, а Мей скористалася з нагоди і знову поглянула на Кальдена. Намагалася перехопити його погляд, але він вирішив не відводити очей від акваріума. Втупився у воду і милостиво всміхався до морських коників, немовби до власних дітей.

По той бік акваріума Віктор знову ліз червоною драбиною.

— Страшенно захопливо, — сказав Бейлі. — Ми бачимо, як несуть восьминога. Він потребує дещо більшої ємкості. Але непропорційно більшої. Якщо захоче, може вміститися і в обідній судок — він не має хребта, жодної кістки, пластичний і здатний до безмежної адаптації.

Невдовзі обидва контейнери, з восьминогом і з морськими кониками, легенько захиталися на неоновій поверхні. Восьминіг, здавалося, певною мірою здогадався, що під ним значно більше житло, і втискався у дно свого тимчасового дому.

Мей побачила, як Віктор показав на морських коників і кивнув Бейлі та Стентонові.

— Гаразд, — озвався Бейлі. — Здається, час випускати цих друзяк, морських коників, у їхнє нове середовище. Я в передчутті прекрасного видовища. Продовжуй, Вікторе, якщо готовий. — Коли Віктор їх випустив, усе вийшло справді дуже гарно. Морські коники, прозорі, але з ледь золотавим відтінком, упали в акваріум і осіли на дні повільним дощем позолочених знаків запитання.

— Ого, — сказав Бейлі. — Тільки погляньте.

І нарешті їхній тато, з якимсь наче нерішучим виглядом, останній випав із кулька в акваріум. На відміну від дітей, які безцільно розпорошилися по всьому акваріуму, він, рішуче маневруючи, попрямував на дно і швидко сховався серед коралів і водоростей. За кілька секунд його вже не було видно.

— Атож, — зауважив Бейлі. — Соромлива рибка.

Тим часом малята поволі опускалися на дно, плавали посеред акваріума, не маючи щонайменшого бажання поспішати у якесь конкретне місце.

— Ми готові? — запитав Бейлі, задерши голову до Віктора. — То йдімо далі! Здається, ми готові випустити восьминога. — Віктор розрізав дно кулька, і восьминіг одразу розпростерся, ніби доброзичлива рука. Як і тоді, коли він був сам, поплив уздовж скла, торкався до коралів, до водоростей і робив усе це дуже ніжно; коли хочеш щось дослідити, мусиш до нього доторкнутися.

— Погляньте. Неймовірно чарівно, — сказав Бейлі. — Яка фантастична істота. Він, мабуть, має щось схоже на мозок у тій своїй велетенській кулі, правда? — і тут Бейлі обернувся до Стентона, чекаючи на відповідь, але Стентон волів сприймати це питання за риторичне. Легка усмішка промайнула в кутиках його губ, але він не відірвав погляду від підводної сцени.

Восьминіг розквітав і розростався, плив від одного краю акваріума до протилежного, майже не торкаючись морських коників і будь-чого живого, тільки дивився на них, тільки хотів їх знати, і поки він обнишпорював і вимірював усе в акваріумі, Мей знову помітила рухи на червоній драбині.

— А тепер Віктор зі своїм помічником несуть нашу головну атракцію, — сказав Бейлі, спостерігаючи, як доглядач тепер уже в товаристві другого доглядача, теж у білому, вовтузяться біля навантажувача. Піднімали велику коробку з оргскла; всередині свого тимчасового дому акула кілька разів смикнулася, хльостаючи хвостом праворуч і ліворуч, але поводилася значно спокійніше, ніж тоді, коли Мей бачила її вперше.

Віктор, стоячи на горішніх щаблях драбини, опустив коробку з оргскла на поверхню води; Мей очікувала, що восьминіг та морські коники повтікають у схованки, аж ось акула завмерла.

— Здуріти можна! — захоплювався Бейлі.

Кількість глядачів стрімко підскочила, сягнувши сімдесяти п’яти мільйонів, і нестримно зростала, по півмільйона що кілька секунд.

А внизу восьминіг геть не помічав акули і навіть не припускав, що вона може шубовснути до нього в акваріум. Акула буквально заціпеніла, і, мабуть, тому новопоселенці акваріума її поки що не помічали.

Тим часом Віктор зліз разом із помічником долі й уже повертався з великим відром.

— Як бачите, — сказав Бейлі, — передусім Віктор кидає в акваріум найулюбленішу їжу нашої акули. Це має відвернути її увагу і наситити, а також дозволить її сусідам акліматизуватися. Віктор годував акулу цілий день, тому вона неголодна. А цей тунець стане її сніданком, обідом і вечерею, якщо вона досі не проти попоїсти.

Тож Віктор кинув в акваріум шість великих тунців, кожен по десять, а може, й більше фунтів, і рибини швидко взялися досліджувати нове середовище.

— Нема потреби повільно акліматизовувати цих хлопців в акваріумі, — сказав Бейлі. — Дуже скоро вони стануть їжею, тому їхнім самопочуттям ми переймаємося менше, ніж щастям акули. Погляньте, які вони прудкі. — Тунці гасали в акваріумі по діагоналях, і їхня несподівана поява загнала восьминога і морського коника у корали та листя водоростей на дні акваріума. Дуже скоро тунці вгамувалися і поважно собі кружляли. На дні й далі не було видно морського коника-тата, а от його