Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

class="book">Пірога вже підходила до лівого берега. У міру того як вона наближалася до землі, Дінго виявляв усе більше занепокоєння.

Дік Сенд — він був завжди насторожі, адже небезпеки загрожували з усіх боків, — не зводив очей із собаки й запитував себе: чи не ховаються у хащі лісу дикуни або хижі звірі? Але незабаром він зрозумів, що не це турбує Дінго.

— Дивіться, Дінго начебто плаче! — вигукнув маленький Джек.

І він оповив рученятами шию розумного пса.

Але Дінго вирвався з обіймів хлопчика й стрибнув у воду. Перш ніж пірога торкнулася берега, він уже встиг зникнути у високій траві. Дік Сенд і місіс Уелдон перезирнулися, не знаючи, що подумати. За кілька секунд пірога м’яко врізалася носом у зелену товщу водоростей. Сполохані наближенням людей, з різким галасом злетіли в повітря зимородки і сніжно-білі чаплі. Геркулес міцно прив’язав пірогу до стовбура зігнутої над водою мангифери, і всі мандрівники вийшли на берег.

У лісі не було стежок, та, однак, прим’ята в багатьох місцях трава свідчила про те, що тут недавно пройшли люди або були звірі.

Дік Сенд із зарядженою рушницею й Геркулес із сокирою пішли поперед загону. Не пройшли вони й десяти кроків, як натрапили на Дінго. Розумний пес, опустивши ніс до землі, з уривчастим гавканням біг по чиїхось слідах. Щось незрозуміле штовхнуло її до берега й тепер вело в глиб лісу. Це було зрозуміло усім.

— Увага! — сказав Дік Сенд. — Місіс Уелдон, візьміть Джека за руку! Пане Бенедикте, не відставайте, будь ласка! Геркулес, будь напоготові!

Дінго часто обертався біля старої смоківниці. Під смоківницею тулилася стара, похилена набік халупа. Дінго жалібно завив.

— Агов, хто тут? — гукнув Дік Сенд.

Він увійшов усередину хатини. Місіс Уелдон та інші пішли за ним. На земляній підлозі були розкидані побілілі кістки.

— Тут померла людина! — сказала місіс Уелдон.

— І Дінго знав цю людину! — підхопив Дік Сенд. — Напевно, це був його хазяїн! Дивіться, дивіться!

Дік Сенд вказав пальцем на стовбур смоківниці, що заміняв четверту стіну халупи. Кора на ній була зчищена, і на дереві виднілися дві великі напівстерті червоні літери. Дінго вперся лапами у дерево й начебто вказував на ці букви мандрівникам.

— «С» і «В»! — вигукнув Дік Сенд. — Дві букви, які Дінго впізнав серед усіх букв алфавіту. Ті самі букви, які вигравірувані на його нашийнику!

Юнак раптом замовк. Нагнувшись до землі, він підняв невеличку, всю позеленілу мідну коробку.

Коли він відкрив коробку, з неї випав клаптик паперу. Дік Сенд прочитав наступне:

«Тут… за 120 миль від берега океану… 3 грудня 1871 року… мене смертельно поранив і пограбував мій провідник Негоро… Дінго!.. до мене…

С. Вернон»

Записка пояснювала все. Французький мандрівник, Самюель Вернон, що вирушив досліджувати Центральну Африку, узяв за провідника Негоро. Велика сума грошей, що мандрівник мав при собі, розбудила жадібність негідника португальця. Він вирішив заволодіти грішми. Самюель Вернон, діставшись до берега Конго зупинився в цій хатині. Негоро смертельно поранив його й, пограбувавши, втік у португальські володіння. Але там Негоро заарештували як агента работоргівця Альвеца; у Паоло-Де-Луанда його судили й присудили до довічного ув’язнення в одній з каторжних в’язниць колонії. Що було далі, відомо: він втік з каторги, пробрався у Нову Зеландію й там влаштувався коком на «Пілігрим», до нещастя тих, хто плив на цьому кораблі.

Але що відбулося в хатині після злочину? Це неважко було угадати. Нещасний Вернон перед смертю встиг написати записку, що викривала убивцю. Він сховав її в коробці, де раніше зберігав гроші, украдені Негоро. Останнім зусиллям він начеркав кров’ю свої ініціали на дереві. Дінго, ймовірно, чимало днів просидів перед цими двома буквами й навчився розпізнавати їх серед усіх інших букв алфавіту. Нарешті, зрозумівши, що хазяїн ніколи більше не встане, Дінго побрів на берег океану, де його й знайшов капітан «Вальдека», і, нарешті, потрапив на «Пілігрим», де він знову зустрівся з Негоро! А рештки мандрівника тим часом дотлівали у нетрях Африки, і всі забули про загиблого, крім його вірного собаки. Схоже, події відбувалися саме так, як і уявляв собі Дік Сенд. Юнак уже зібрався було разом з Геркулесом поховати останки нещасного Самюеля Вернона, як раптом Дінго із шаленим гавкотом вибіг з хатини. Негайно ж слідом за цим зовні донісся жахливий крик. Очевидно, Дінго напав на когось. Геркулес кинувся за ним. Коли Дік Сенд і всі інші вибігли з хатини, вони побачили на землі якусь людину, яка відбивалася від собаки, що уп’явся йому в горло. Це був Негоро.

Наближаючись до гирла Конго, де він збирався сісти на пароплав, що слідував в Америку, португалець залишив свій ескорт і один пішов до місця, де він убив Вернона. У нього були свої причини повернутися сюди, і всі зрозуміли, які саме, коли побачили у свіжо виритій ямі біля підніжжя смоківниці кілька жмень французьких золотих монет. Ймовірно, після вбивства Самюеля Вернона він закопав у землю вкрадені гроші, для того щоб коли-небудь повернутися за ними. Але в той момент, коли португалець зібрався скористатися плодами свого злочину, Дінго вчепився йому в горло. Негоро вдалося витягти з-за пояса ножа, і він із силою всадив його в груди собаки саме в той момент, коли Геркулес підбіг до нього з вигуком:

— Ах, негідник! Нарешті я можу задушити тебе своїми власними руками!

Але втручання Геркулеса не знадобилося: небесне правосуддя покарало злочинця в тому місці, де він зробив злодіяння. Дінго, стікаючи кров’ю, з останніх сил стис щелепи — і португалець перестав дихати; потім вірний пес поповзом дістався до того місця, де був убитий Самюель Вернон, і там помер.

Геркулес закопав у землю останки мандрівника, і в тій же могилі поховали оплакуваного всіма Дінго.

Негоро не було більше серед живих. Але тубільці, що супроводжували його