Нік Ремені - Таврований

— Частини з Норвегії, які мають досвід війни в гірських умовах.

Після знищення мостів під Тернополем карателі постійно слідували за з’єднанням. Біля міста Скалат, де партизани зупинилися на відпочинок, гітлерівці нав’язали бій. Підпустивши на ближню відстань, партизани розстріляли противника в упор. Швидко розігнали всю тернопільську жандармерію и поліцію, зосереджену в Скалаті. Розгромили ворожі склади, поповнивши свої запаси і роздали непотрібне собі населенню.

З’єднання стрімко рухалося на південь, хоча йшли проливні дощі. Поява партизан в околицях Станіслава викликала небувалу паніку. З’єднання підривало на своєму шляху всі мости, які вели в місто, інші комунікації. Люди недоїдали, вони рухалися по багнюці, мокрі до нитки. Але продовжували жартувати.

— Що за народ! — Захоплено сказав Руднєв Вершигорі. — Апостоли.

Вершигора теж промоклий і втомлений, який майже добу не брав нічого в рот, весело відповів комісару:

— Є з кого брати приклад.

Хоча Станіслав знаходився поряд з невеликим лісом, де зупинилося з'єднання, карателі боялися робити проти нього наступ. Зате ліс цілий день бомбили літаки.

На наступний день з’єднання форсованим маршем попрямувало в Чорний ліс, який розкинувся біля Карпатських гір. Лісовий масив розтягнувся на десятки кілометрів. Командування думало в ньому відірватися від карателів. Дати людям відіспатися і відпочити.

Ще під час рейду по рівнині Руднєв замислювався про Карпати. Яку тактику обрати з’єднанню в горах. Він чітко усвідомив для себе, що йти в гори з таким обозом — це безумство. Протягом декількох тижнів група втратить все.

Семен Васильович думав, навіщо йти в Карпати. Знищити нафтопромисли? Але більшість з них знаходилася внизу. Їх вже знищили. Провести диверсії на стратегічних комунікаціях перекидання військ? В горах їх немає.

Тому він все частіше висловлював думку: основним силам залишитися на рівнині, а в гори послати диверсійні групи. Так вони зможуть виконати завдання, яке поставив перед ними Український штаб партизанського руху, і зберегти особовий склад, озброєння, транспортні засоби.

На короткій нараді командирів він вніс пропозицію розділити з’єднання на дві частини. Одну залишити на рівнині, можна в Чорному лісі, другу розбити на диверсійні групи і посилати їх в гори для виконання завдання УШПР.

Своє рішення він мотивував так:

— По-перше, в умовах бездоріжжя ми зв’язані важким обозом. Це позбавить нас свободи маневру. По-друге, у нас немає заздалегідь підготовленої бази — вроді Брянського або Поліського партизанського краю, де можна відпочити, евакуювати поранених.

— Будемо розпалювати пожежу народної війни і в горах, — не погодився з думкою Руднєва Ковпак.

— Просто так з’єднанню в гори рухатися не можна, — не втримався Вершигора. — Спочатку треба зробити глибоку розвідку.

Сидір Артемович воював в Карпатах ще в Першу світову. Він вважав, що в горах з’єднання буде невразливим. Заспокоїв присутніх:

— Не такий страшний чорт, як його малюють. Я вже воював у Карпатах. Знаю.

Комісар був знайомий з горами в Криму. Заперечив командиру:

— Згадую стару мудрість: перш ніж увійти в обитель, подумай, як з неї вийти.

— Шо-небудь придумаємо, — стояв на своєму Ковпак. — Не первий раз.

Сварки Руднєва з Ковпаком останнім часом почастішали. Командир до нестями доводив свою точку зору, а то і просто приймав рішення, посилаючись на те, що він тут головний. Семен Васильович переносив такі сварки тяжко. Одна справа громити ворога, інша постійно з’ясовувати стосунки зі своїм командиром.

Він вже втомився доводити Ковпаку очевидні речі. Дістав свою «стратегічну» карту. Розгорнув.

— Подивіться, — підсунув карту до Ковпака. — Не можна тут пройти з нашим обозом!

— Мені наказали йти в Карпати? Наказали. Значить, ми пойдем в Карпати.

І штаб, і командири сприйняли останні слова Ковпака, як наказ. Тихо розійшлися по своїх підрозділах.

Ковпак залишився з Базимою.

— Сидір, угомонись. Подивися на карту і подумай, як діяти далі, — запропонував Григорій Якович, сподіваючись схилити командира на сторону Руднєва.

— Все вже вирішено, — відповів Ковпак.

Сидір Артемович розвернувся і пішов до Павловського. Той перевіряв обоз і гудів на їздового:

— Не розпускай язик. Скільки і чого у нас лежить. Вони, архаровци, душу з мене витягнуть.

Побачивши командира, відразу відпустив їздового. Заховав у кишеню гімнастерки люльку.

— Наливай, Михайло Іванович. Достали мене крахобори. Стратеги хренови.

Павловський порився в упаковках на возі. Витягнув пляшку спирту, закриту качаном від кукурудзи. Шматок копченого сала і буханку хліба.

Він знав, що любив командир. Перед виходом у Карпатський рейд Дідові поставили штучну щелепу. Він зараз їв усе.

Чоловіки сіли між возами на згорнутій парашутній тканині. Павловський запитав у Ковпака, в чому справа.

— В гори не хотять йти, — відповів Дід.

Увечері з’єднання рушило далі на південь. Планували до світанку втягнутися в гори. Ранок застав партизан на марші.

Як водилося в з’єднанні, після прийняття рішення «кулаками не махали», проводили в життя єдину лінію. Вирішили йти в гори всім складом. І Руднєв нікому з присутніх при розмові не велів поширюватися про черговий конфлікт з командиром. Але інформація розповзлася по загону.

— Перш, ніж увійти в цю обитель, треба подумати, як з неї вийти, — говорили між собою бійці.

— Який сенс нам тягнутися в гори! — Обурювався Федя Карпенко. — Що ми там забули або загубили?

— Федір Андрійович, — зробив зауваження Руднєв. — Думай, перш ніж говорити.

— Ось я думаю: що ми там втратили. Наша стихія — ліси, степя.

— Ми прийняли колективне рішення і обговорювати його не будемо.