Тамара Крюкова - Зоряний лицар

Навіть припустити таке було образливо. Маги обурено загомоніли. Зосим чекав. Не варто намагатися перекричати юрбу, коли хочеш, щоб тебе почув кожний.

Напруга зростала. Вона майже відчутно пронизувала повітря. Раптом літери на капітелях колон замерехтіли, а потім вибухнули іскрами електричних розрядів, які на мить огорнули зал тонкою світловою сіткою. Усі змовкли.

Виждавши паузу, Зосим заговорив:

— Хто сказав, що дівчинка повинна очолити острів? Вона пройшла всього-на-всього перший щабель посвяти і, можливо, ніколи не здолає другий і третій. Та очевидно одне: вона повинна жити серед нас. Ми не маємо права посилати її до людей. Дівчинка ніколи не знайде собі місця серед простих смертних і буде одвічним вигнанцем. Та це не головне. Її небезпечно залишати без нагляду. В ній надто багато неприборканої магічної сили, якою вона не вміє керувати, і про яку навіть не підозрює. Якщо ми не навчимо дівчинку, вона може скористатися нею стихійно й неминуче накоїть багато лиха.

Цього разу маги відповіли мовчанням. Кожен міркував про сказане і розумів, що Зосим правий. Вони так захопилися проблемою влади, що зовсім забули про головне: з появою Загубленої рівновага на острові опинилася під загрозою.

— Давайте візьмемо її на виховання, — запропонував довгобородий Саватій, відомий своєю м’якою вдачею.

Агриппа знову втрачав опору. Він бачив, що побратими вагаються. Необхідно було знайти нові доводи, щоб зміцнити їхнє бажання прибрати дівчисько.

— Усім відомо твоє добросердя, брате Саватію, але чи не обернеться воно проти нас?

Чи не пригріємо ми змії, якщо залишимо Загублену на острові? Хто з вас став безсмертним у десять років, без усякого попереднього навчання й помірності? Ніхто. Варто їй усвідомити свою винятковість, як вона напевно стане прагнути до влади, — Агриппа уп’явся в Саватія пронизливим поглядом, і той, не витримавши, відвів очі.

— Ми не дамо дівчинці приводу думати, що вона особлива, якщо будемо суворо поводитися з нею, — заперечив Зосим.

— А що далі? — запитав Агриппа і сам відповів на своє запитання: — Ми, наче страус, намагаємося сховатися від проблеми, зануривши голову в пісок. Одного разу ми виявили слабкість, подарувавши дівчиськові життя, і тепер воно стало небезпечним. Якщо ми знову дослухатимемося своєї жалості й почнемо навчати її таємницям магії й законам Всесвіту, то рано чи пізно вона змушена буде пройти випробування водою. Тоді вона стане не просто безсмертною, а чарівницею. А що далі? Посвята і посох влади! Цього ви хочете? — саркастично всміхнувся верховний маг.

— Але в нас немає вибору. Ми не можемо відправити її до смертних, — зауважив Саватій.

— Так, але ми можемо посадити її у Вежу, — запропонував Агриппа.

— Вона ж іще дитина! — заперечив Зосим.

— Коли мова йде про безсмертного, то кількість років не має ваги. У нас не залишилось вибору, — підтримав верховного чарівника Авдій. — Крім того, вона ні в чому не знатиме відмови. А що до самотності, то з часом до неї звикають.

Усі маги схвально закивали.

— Хай буде так, — не пропустив нагоди першим проголосити Гурій.

— Хай буде так… — один за одним вторували йому маги-правителі.

Зосим зрозумів, що програв. Він обіцяв дівчинці, що подбає про неї, і вирішив іти до останнього, навіть якщо доведеться одному виступити проти всіх побратимів.

— Чому ви думаєте, що припустилися помилки, наділивши Загублену знаком острова? — із викликом запитав він. — Може, сама доля послала її нам тієї ночі, а ми суперечимо волі Всевишнього. Ми зав’язли в гордині й себелюбності. Нам неодмінно потрібна королівська дитина. «Гаразд, ось вам!» — з усмішкою говорить нам доля й підштовхує дівчинку побрататися із сином короля, щоб у її жилах текла королівська кров. Збіг? Але кому, як не вам знати, що в житті не буває нічого випадкового! Як могло просте дівчисько пройти випробування вогнем, якщо це не знак долі? Потрібні роки тренувань і помірності, щоб вийти живим із полум’я. Хіба ви не бачите — це знак! Усе свідчить про те, що ми помиляємося. Ми повинні прийняти її в братство. Посадити Загублену у Вежу й позбавити світ її чарівного дару буде найбільшою помилкою. Чи не краще скоритися долі, залишити маля на острові й навчити законам рівноваги?

У залі запанувала тиша. Першим її порушив одвічно невпевнений Ксанф.

— Навіть якщо вона теперішня обраниця, як нам бути з Азаром? Адже він свідомо готується до присвяти й знає про своє призначення.

— У день повноліття ми влаштуємо їм змагання. Той, хто переможе, і стане верховним чарівником. А поки до Загубленої варто ставитися з усією суворістю й не давати їй приводу запідозрити, що вона наділена особливим даром, — запропонував Зосим, радісно помітивши, що частина магів знову схиляється на його бік.

— Розумно, — погодився Саватій.

— По-моєму, нічого доброго з цього не вийде, — негайно заперечив йому Авдій.

— Де суперництво, там ворожнеча.

— Вірно! — з жаром підтримав його Агриппа. — Ця дівчинка послана нам як випробування. Вона вже зараз чинить розбрат. Невже ви не бачите, що, залишаючись на волі, вона завжди стоятиме поміж нами. На нас чекатимуть невпинні суперечки. Між нами ніколи не було ворожнечі, то нема чого породжувати її й зараз.

І знову Рада постала перед важким вибором. Зважуючи