Тамара Крюкова - Зоряний лицар

слова Зосима й Агриппи, маги поступово приходили до того, що не мають права порушити спокою й рівноваги на острові.

— Я голосую за ув’язнення, — зітхнув Марлен.

— Я перший проголосував за нього, — нагадав Гурій.

— Приєднуюся.

— Я теж.

Один за одним маги голосували за те, щоб зробити Марику вічною бранкою.

— Справжній обранець завжди досягне мети, незважаючи на всі перешкоди, — вперто повторив Зосим, відмовляючись підкоритися волі більшості.

Він обвів присутніх поглядом, але маги-правителі відводили очі. У душі вони розуміли, що чинять несправедливо, але кожний заспокоював себе тим, що іноді доводиться жертвувати малим заради збереження більшого. Тільки Агриппа витримав погляд заколотного побратима. Останнє слово залишалося за ним.

— Можливо, брат Зосим має рацію, — раптом сказав верховний чарівник. — Аби він не звинувачував нас у зайвій жорстокості, я пропоную зробити те, чого він так бажає.

Всі звернули свої погляди на мовця. Ніхто не очікував такого несподіваного повороту. Зосим відчув тривогу. Чому Агриппа відступився саме тепер, коли здобув перемогу? У його поступливості крився підступ, але де?

Витримавши паузу, як гарний актор, Агриппа продовжував:

— Нехай дівчинка сьогодні пройде посвяту водою.

— Але вона не готова! Ніхто не вчив її цьому, — похолодівши від жахливого здогаду, заперечив Зосим.

— Ти не послідовний, брате. Якщо дівчинці призначено стати однією з нас, то їй не потрібні наші уроки, — вкрадливо мовив Агриппа.

Зосим зрозумів, що потрапив у пастку. Це було ясно всім. Якщо сталося диво і дівчинка вийшла живою із полум’я, то це зовсім не означало, що їй удасться пройти посвяту водою. Необхідно було тренуватися роками, перш ніж іти в печеру, Що Шепоче. Друге випробування було іще страшне, ніж перше. У полум’ї людина або втрачає життя, або знаходить безсмертя. Після випробування водою вона отримує звання чарівника і стає рівноправним членом Братерства, або навічно залишається бранцем мороку. Із глибин озера, Що Шепоче, не виходив ніхто й ніколи. Це була чорна й безрадісна темниця, де нудилися тільки безсмертні. Усякий, хто потрапляв туди, назавжди розставався зі світом. Бранці ніколи не бачили жодного променя світла, не чули ні єдиного звуку. Вони мучились на самоті, проклинаючи своє безсмертя.

— Я згодний, щоб її посадили у Вежу, — хрипким голосом сказав Зосим. Це давало хоча б слабку надію на майбутній порятунок.

— Швидко ж ти засумнівався в її обраності, брате Зосиме. Однак нам не слід відступати. Ми повинні раз і назавжди розвіяти всі сумніви й дізнатися, наскільки твої міркування про обраність правдиві.

Верховний чарівник стукнув посохом по підлозі, поставивши крапку під сказаним. Цього разу ніхто не заперечив. Жереб був кинутий. Залишалася єдина надія, що чарівний амулет урятує дівчинку від жахіття.

Розділ 30

Острів Гроз жив своїм звичайним життям. Майстри займалися ремеслами, хлібороби обробляли поля, купці жваво продавали все, що користується попитом, — останнім часом особливо добре йшли ілюзії. На перший погляд, тут усе було, як і скрізь, хіба що нікого не дивували чоботи-скороходи й килими-літаки, а у вихідні битви із драконами збирали юрби шанувальників гострих відчуттів.

Життя текло звично й розмірено, і ніхто, крім дев’яти магів-правителів, не знав, що в одній з потаємних кімнат Палацу Дев’яти нудиться незвичайна гостя, точніше бранка, адже гостей не тримають під замком. Тільки обранець Азар випадково познайомився з дівчинкою із далеких країв, але й він не знав, що вона — його суперниця.

Поява нової претендентки на посох влади зберігалася в таємниці. Коли мова заходила про Марику, навіть серед магів-правителів не було єдності, тому вони боялися заворушень у народі.. Не всі мешканці острова схвалили б рішення Ради послати таку крихітку на випробування водою. А як раптом дівчинка згине в озері, Що Шепоче, то це може викликати хвилю невдоволення. Тому найкраще було зберегти майбутнє випробування в секреті й покластися на волю випадку. Або дівчинка зникне так само непомітно, як і з’явилася, або доведе свою обраність. Але й тоді маги-правителі не збиралися відкривати Мариці її високого призначення, заради її ж блага, адже рання слава часом досить згубна.

Лише після повноліття вона зможе дізнатися про те, що є обраною. А зараз маленька гостя очікувала своєї долі в незнанні.

Марика не пам’ятала, як потрапила в простору кімнату, встелену килимами й прикрашену дивовижними квітами. Усе тут було прибране, як для дорогого гостя. На столах стояли вази із заморськими фруктами й солодощами, і все-таки дівчинка почувалася бранкою. Щохвилини вона чекала появи Зосима, єдиного, на кого могла покладатися. Та час збігав, а некромант не з’являвся. Може, він шукає її на березі?

На острові Марика не бачила нікого, крім дивного хлопчиська, якому вона віддала найдорожчий скарб. Серце знову защеміло. Як вона не вмовляла себе, що її однаково змусили б розстатися із чарівним амулетом, душа не бажала миритися із втратою. Чого іще сподівались від неї на острові Гроз? Чому не відіслали додому, тільки-но вона повернула оберіг? Навіщо вона була потрібна чарівникам, здатним творити дива? Дівчинка не могла позбутися відчуття, що над нею нависла небезпека.

Марика труснула кучерями, намагаючись відігнати від себе