Девід Моррелл - Рембо

гак. Раніше він ніколи не спускався з такою швидкістю. У нього перехопило дух, з обпалених долонь текла кров. Він зістрибнув на землю, випрямився й відразу рвонув до ледь помітних у завісі піску фігур.

Траутмена тримав Муса. Афганці, які залишилися живими, злякано переглядалися.

Як тепер пройти через мінне поле? — запитав Муса. — Без Андрєєва…

Рембо випустив гранату в бік колючого дроту, побачив спалах і, люто строчачи з автомата, кинувся до проходу. Пролунали вибухи мін. Над головою пролетіли осколки. Він вихопив із кишені гранату та перезарядив гранатомет. Рвонуло ще декілька.

Рембо замінив магазин в автоматі й кинувся вперед, поливаючи свинцем все попереду. Пісок від вибухів змішувався з клубами піску, піднятими чорного бурею, і Рембо здавалося, що він пробирається через бурхливе море.

Але він, проробивши вибухом прохід у другому ряді колючого дроту, просувався все далі, встигаючи при цьому підганяти афганців. Нарешті повернувся до Муси, який підтримував Траутмена.

Давай тепер я понесу.

Я взяти в Андрєєва компас, коли його вбили. Нехай пробачить мені Аллах мій егоїзм у ту хвилину!

Рембо підняв Траутмена на плече. Глянувши на світний компас, вибрав напрямок і побіг. Спочатку важке тіло Траутмена заважало бігти, але Рембо швидко пристосувався. Тепер він щосили тікав від палаючої фортеці. Коня! Він повинен пробитися до залишених коней!

ЧАСТИНА VIII

РОЗДІЛ 1

Коли солдат відімкнув двері камери, полковник Зейсан вийшов першим, відтіснивши прапорщика Каурова, спіткнувся та раптом зайшовся у приступі кашлю. Коридор був освітлений тьмяним світлом солдатського ліхтаря. Десять хвилин тому після чергового вибуху тут згасли всі лампочки. Зейсан намагався дихати через носову хустку, але все одно їдкий сльозоточивий газ дратував носоглотку. Очі сльозилися. Обличчя ніби облили окропом.

Боліли горло та легені, і він не міг розмовляти. Від вибухів у дворі здригнулися стіни камери, він вихопив у солдата ліхтар і кинувся коридором, перемагаючи біль у грудях. Такий масований обстріл, подумав він. Схоже, повстанці атакували великими силами.

Він одразу зрозумів, що всьому винен чоловік, який закрив їх у камері ще до початку битви. Зейсан бачив його мигцем, через заґратоване вікно в дверях. Він був одягнений як афганець, але його розфарбоване обличчя, схоже на люту маску, видавало в ньому європейця або, скоріше, американця. Атака почалася після того, як у камері вибухнув снаряд зі сльозоточивим газом. Інші камери були відкриті, й ув’язнені сховалися. Яким чином американцеві вдалося проникнути у фортецю? Яким чином такій великій групі повстанців вдалося проникнути всередину разом з американцем, причому непоміченими?

Зейсан, супроводжуваний прапорщиком Кауровим і солдатом, переліз через купу щебеню наприкінці коридору. Промінь його ліхтаря наткнувся на труп солдата. Спотикаючись, Зейсан піднявся сходами, відчинив двері у двір. Він мимоволі зупинився, побачивши перед собою картину страшного спустошення. Двір був завалений уламками. Покручені останки вантажівок, джипів і бронемашин були охоплені полум’ям. Зейсан закашлявся від густого диму. Усюди лежали трупи. Солдати бігали з вогнегасниками, витягали з-під уламків поранених, цілилися в масивні ворота фортеці й виглядали ворога.

Зейсан зупинив лейтенанта.

Навести порядок!

Лейтенант здригнувся, ставши дуже уважним.

Нехай солдати припинять вогонь, інакше перестріляють своїх на стіні. Організувати бригаду для допомоги лікарям. Розшукати техніків. З’ясувати, чи можна відремонтувати генератори, — Зейсан знову зайшовся в кашлі. Змахом руки підкликав прапорщика Каурова. — Нехай офіцери терміново подадуть рапорти. Де майор Азов?!

Він одразу побачив його біля згорілої вантажівки в центрі двору та кинувся до нього.

Азов намагався підняти важкий уламок, що придавив пораненого.

Які у нас втрати? — запитав Зейсан.

Азов тужився підняти залізяку.

Не рухайся, — наказав він, звертаючись до пораненого. — Зараз прийде лікар.

— Відповідай на моє питання, майоре. Які в нас втрати?

Поранений захлинався кров’ю.

Ні, — сказав Азов.

По тілу солдата пробігло тремтіння.

Ні, — шепотів Азов.

Солдат затих. Азов розгублено дивився на нього.

Які у нас втрати, майоре Азов?

В очах Азова з’явилися проблиски свідомості. Схоже, тільки зараз він відчув присутність полковника й до нього дійшов зміст його питання.

Втрати? — упалим голосом перепитав він. — Наскільки мені відомо, двадцять чоловік убитими. Поранених, ймовірно, удвічі більше.

Зейсан смикнувся, немов його вдарили.

А в повстанців? Схоже, їх була ціла армія. Скількох ми

знищили?

Двох афганців убили на стіні, ще двоє підірвалися на мінному полі.

Зейсан аж занімів від здивування.

У нас сорок убитих та поранених і всього четверо в противника?! Але це неможливо!

Ви мене не так зрозуміли. Афганці не нападали на фортецю.

Що ж вони робили?

Тікали з неї. Це були в’язні.

І ми не змогли знищити жодного з нападників?

Одного знищили. Але це був не афганець.

Якась маячня!

їм допомагав один із наших солдатів. Дезертир. Його ми й пристрелили. Крім нього, — Азов махнув рукою, показуючи на трупи та попелище, — були ще двоє. Афганець і американець. В основному все це справа рук американця — я бачив усе з вікна.

Ти його бачив?!

Він стояв на стіні. Підтримував однією рукою полоненого американця, іншою стріляв.

Чому ти не застрелив його?

Усе сталося занадто швидко. Я не встиг…

Не встиг?! Адже ти — чемпіон дивізії зі швидкісної стрільби з пістолета… Ні, ти напевно все переплутав. Два чоловіки не можуть накоїти такого!

Але…

Слухай мене уважно! Фортецю атакували як мінімум дві сотні повстанців. Напередодні бурі я наказав посилити охорону. Незважаючи на вжиті заходи, повстанці змогли непомітно підібратися до фортеці. І завдали нищівного удару. Але наші солдати героїчно відбили атаку, і противник зазнав тяжких втрат. Відступаючи, повстанці забрали із собою всіх своїх поранених і вбитих.

Але все було зовсім не такі Я бачив…

Що ти бачив? Плутанину, та й тільки. Усе відбулося надто швидко — ти сам мені про це сказав. Навіть у тебе, чемпіона зі швидкісної стрільби, не було ні секунди, щоб вистрілити в нападників. От що повинно бути у твоєму рапорті, інакше мені доведеться віддати тебе під трибунал за боягузтво та відмову виконати наказ.

Азов похмуро кивнув.

Твої приятелі-офіцери повинні написати рапорти, схожі на твій. Простеж за цим. Два чоловіки не в змозі зробити подібні руйнування.

Зейсан не сказав, що якщо все було саме так, йому доведеться давати пояснення начальству. А в нього їх немає. Значить, кар’єрі кінець. Він застрягне в цій чортовій країні до кінця днів, а це для нього повний крах. Він без того вже завинив перед начальством, і врятувати його може лише…

Я був надто м’якотілим. І надто покладався на своїх підлеглих. Цього разу я сам