Девід Моррелл - Рембо

Мусо! Андрєєв!

На стіні лежали декілька тіл. Рембо з Траутменом рвонули до них. Вибухом було вбито двох повстанців. Муса повільно встав, труснув головою. Андрєєв піднявся й тут же впав. Із грудей у нього стирчав металевий осколок. Гімнастерка була залита кров’ю.

Ні! — закричав Рембо.

Андрєєв спробував сісти, але в цей момент куля роздробила йому череп.

Ні! — Рембо різко повернувся. — Ні! — Підтримуючи Траутмена, він одною рукою стріляв у те місце, де під ним вирував вогонь. Пролунав вибух, і не стало ще одного БТРа. Рембо продовжував стріляти.

РОЗДІЛ 12

Майор Азов відірвав погляд від друкарської машинки. Спочатку він хотів надрукувати рапорт із проханням про переведення в іншу частину, у яку завгодно, аби подалі звідси. Але згадавши пухирці від кислоти на шкірі хлопчиська, якого катували в нього на очах, Азов витяг папір із машинки та порвав. Потім квапливо заправив новий аркуш і почав друкувати інший документ; цього разу він просив звільнити його з армії. Він ситий по горло цією війною. Його єдиним бажанням було повернутися в сільські краї, де він виріс; дивитися, як наливається колосся, а не як помирають люди.

Але якби сильно Азов ні мріяв попрощатися з війною, вона не бажала його відпускати. Війна нагадала про себе запеклою перестрілкою. Вибух у дворі вибив скло в його кімнаті на другому поверсі. Падаючи на підлогу, майор закрив обличчя руками, захищаючись від осколків. У дворі виріс стовп полум’я заввишки до його вікна. Другий вибух струснув підлогу, до якої він припав грудьми.

Азов машинально дістав з кобури пістолет і укрився за стіною поруч із вибитим вікном. У дворі металися язики полум’я. Усюди валялися уламки від газиків, БТРів і вантажівок. Солдати обстрілювали сходи в північно-східній частині фортеці, потім перенесли вогонь на східну стіну.

Азов обережно виглянув з вікна. Трьох секунд виявилося досить, щоб оцінити ситуацію. Картина бою викликала в нього здивування. Усе свідчило про те, що атака почалася не ззовні, а зсередини фортеці. Він не чув характерного свисту гарматних снарядів, що розметали військову техніку у дворі. Це навело його на думку, що хтось міг установити міни на дно машин. Ризикнувши ще раз виглянути, Азов помітив на стіні фігури, головним чином, афганських селян. Утім, один із людей на стіні — блондин у військовій формі — був, схоже, радянським солдатом. Його дії вразили Азова: солдат стріляв не в афганців, а вниз, у двір. Черговий вибух відкинув Азова від вікна, але в останній момент він устиг побачити, як один з афганців перегнувся через стіну та зник, мабуть, зісковзнувши по мотузці. Майор отямився від удару вибухової хвилі й повернувся на попереднє місце.

Він знову виглянув. Ще один афганець зник. Потім другий. Може, солдатам удалося відбити атаку групи, яка змогла подолати фортечну стіну?

Азов похитав головою. Навряд чи. Бандити завжди озброєні, а більшість афганців на стіні без зброї! Але чому тоді радянський солдат, який знаходиться на стіні, обстрілює двір?

Раптом Азова осінило. Афганці не нападали! Вони втікали з казематів! А радянський солдат прикривав їх!

Вартова будка в північно-східній частині фортеці злетіла в повітря. Вибухова хвиля збила з ніг трьох афганців і російського солдата. Вони спробували піднятися, але ще один вибух знову кинув їх на камені.

Стрілянина не припинялася. Азов подумав про себе, що його обов’язок зараз — не сидіти в безпечній кімнаті, а скоріше приєднатися до солдатів у дворі. Він зобов’язаний сам повести своїх людей у бій! Але жагуче бажання покінчити з війною було сильнішим за рефлекторне бажання виконати службовий обов’язок і діяти так, як його привчили за довгі роки в армії.

Ні! Це не моя війна!

На стіні з’явилися ще два чоловіки. Один із них спотикався. Полонений американець! Той, хто допомагав йому, був одягнений по-афганськи, але теж змахував на американця. Незважаючи на хмари піску, Азов прекрасно його розглядів. Те, що він побачив, справляло враження. Другий американець був високий і мускулистий. Тримався він дуже впевнено. Його довге чорне волосся розвівалося на вітрі. Один з афганців зумів стати на ноги. Радянський солдат спробував сісти, упав, знову підвівся, і голова його смикнулася, як від влучення кулі. Американець різко випрямився. Тримаючи однією рукою врятованого співвітчизника, іншою він вів вогонь з автомата. Віддача трясла його тіло, але могутні руки міцно тримали зброю.

Ні! — закричав американець. — Ні! — повторив він ще раз.

Ні! — його вигук перекрило виття вітру.

Сам не усвідомлюючи, що робить, Азов підняв пістолет. Здивований власними діями, він усе-таки не зупинився. Він підкорився багаторічній виучці та прицілився в американця. Мішень була як на долоні, й Азов ні секунди не сумнівався, що влучить у неї. Він прицілився американцеві в груди.

З юних років Азов чудово стріляв із пістолета. Вія завжди пишався тим, що найбільше в частині виграв змагань зі стрільби. Йому належав абсолютний рекорд дивізії. І зараз він був упевнений, що вб’є супротивника, якщо плавно натисне на курок. Полковник ним буде дуже задоволений.

Азов повільно опустив зброю.

Під три чорти полковника!

Це війна не моя! Я з війною покінчив!

РОЗДІЛ 13

Остання гільза вилетіла з автомата Рембо, і вітер відніс її вбік.

Рембо відкинув порожній магазин, схопив прикріплений до приклада новий і вставив його на місце.

Замість того щоб знову стріляти, він повернувся та крикнув Мусі:

Спускайся по мотузці, хутко!

Муса випустив чергу по солдатах. Коли вони попадали вниз, він схопився за мотузку та почав спуск.

Рембо дав три черги по солдатах, які знову з’явилися на сходах. Він посадив Траутмена, гарячково зібрав усю мотузку, що звисала зі стіни, і вільним кінцем обв’язав полковника під пахвами. Під свист куль Рембо опустив Траутмена на мотузці через стіну. Міцно впершись ногами, він накинув петлю на ліве плече й швидко почав спускати полковника на землю.

Мотузка обпалювала Рембо долоні, кулі зі свистом проносилися над головою, але Рембо не звертав на це уваги. Зараз для нього існував тільки Траутмен.

Вибух, що пролунав внизу, ззовні фортеці, змусив його здригнутися. Ні! Невже звільнені в’язні не послухали його.

Мусо, зупини їх!

Куля обпекла йому плече. Він прискорив спуск і раптом відчув, як мотузка ослабнула. Він повернувся, плануючи вистрілити з гранатомета по сходах і солдатах, які поспішали туди.

На якусь мить він побачив обличчя у вікні навпроти.

Офіцер опускав пістолет.

Рембо не зрозумів, у чому справа. Він узяв свій М-203 на плече, схопив мотузку й перевірив, чи надійно тримається