Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Вечірнє повернення до королівського палацу аль-Шаф відзначалося тишею та спокоєм. Ніхто з членів королівської родини не підозрював, що принцеса Вікторія відмовила принцу Хуссейну у його пропозиції. Таємниця її рішення вкривала нічне небо, немов темна завіса, що приховувала істину.

Принцеса Вікторія приховувала свої емоції, її обличчя залишалося незворушним, наче нічого не сталося. Принц Хуссейн, повернувшись до своїх прихильників, зберігав розбите серце у таємниці. Ніхто з оточуючих не знав про відмову, але незабаром вони дізнаються правду — правду, яка обіцяє вразити основи їхнього світу.

Ніч у палаці була наповнена недомовленістю, передчуттям того, що прихована таємниця змінить їхні долі.

Принцесса Емма, дочка першої наложниці Лейли і еміра Ібрагіма, сиділа у своїй милій кімнаті, потопаючи у сльозах. У пориві емоцій вона голосно закричала, її голос тремтів від гніву та образи:

— Мене покинув хлопець! Моя подруга зрадила мене! Моя сім'я... вона навіть не помічає моєї печалі! Я нікому не потрібна!

Вона відчувала себе непотрібною і самотньою.

Не стримавши емоцій, вона закричала на всю кімнату, голос тремтів від відчаю. Потім рвучко кинула на підлогу свого рожевого плюшевого дельфіна — єдиного, хто, як їй здавалося, міг хоч якось її зрозуміти. Схилившись перед дзеркалом, Емма продовжувала плакати, її сльози текли одна за одною.

Її приглушені ридання почув молодий слуга Джастін, який у цей час готував костюм для свого господаря Савви. З костюмом у руках він тихо зайшов до кімнати принцеси і, глянувши на неї з ніжністю, запитав: — Мила принцесо, що сталося?

Його голос був таким теплим і спокійним, що Емма, помітивши його, припинила плакати. Джастін обережно сів поруч із нею, його турботливі очі ніби говорили: "Я тут, щоб допомогти". У цей момент їхній погляд зустрівся, і в кімнаті запанувала тиша, насичена розумінням і підтримкою.

Емма підняла очі на нього. Його голос був сповнений щирої турботи.  
— О, Джастіне... Ніхто мене не розуміє. Мені здається, я нікому не потрібна. Все йде не так, як я хотіла. 

Він поставив костюм на стілець і сів поруч із нею на підлогу.  
— Так не кажіть, принцесо. Вам може здаватися, що ви самотні, але це не так. Я завжди поруч. Якщо вам щось знадобиться — хоч маленьке прохання чи просто поговорити — ви можете на мене покладатися.  

Емма подивилася на нього з легкою усмішкою. Його слова ніби зігріли її серце.  
— Дякую, Джастіне... Я навіть не знала, що в мене є такі добрі друзі, як ви.  

Він трохи усміхнувся і відповів:  
— Добрий друг — це все, чим я хотів би для вас бути.

Несподівано з коридору пролунав грубий голос Савви:  
— Джастіне! Де ти ходиш? Де мій костюм?!  

Звук його кроків наближався, розриваючи затишну атмосферу кімнати принцеси Емми. Джастін озирнувся, його обличчя трохи напружилося, але він залишився поруч із принцесою, намагаючись не показувати роздратування. Емма, поглянувши на нього, раптом зрозуміла, якою хорошою людиною був Джастін. Його спокій, доброта та щире бажання допомогти торкнулися її серця. Вона дивилася на нього з теплотою, усвідомлюючи, що він розуміє її так, як ніхто інший.

— Дякую, що вислухав мене. Ти справді неймовірний, — тихо сказала вона, ледь усміхаючись.

Його слова підтримки запали їй у душу. Джастін з легкою усмішкою кивнув, потім встав і попрямував до дверей, готуючись зустріти Савву і віддати йому костюм.

Коли Савва пообіцяв найняти служницю, Брітні почала розробляти план – вона була готова зробити все, щоб принц Даніель не став наступним еміром Катару. Її задум був продуманий до найдрібніших деталей, а амбіції не знали меж.

Невдовзі у палаці з’явилася нова служниця – молода й покірна Мона. Брітні одразу ввела її в курс справи.

— Твоє завдання просте, — сказала Брітні, уважно дивлячись на дівчину. — Слідкуй за принцом Даніелем. Дізнайся, що він приховує, куди зникає, коли його немає у палаці. Все, що він робить, має бути відомо мені.

Мона прийняла завдання без зайвих запитань, і її служіння Брітні розпочалося.

Тим часом Брітні відчувала, як її мрія про корону стає все реальнішою.

У розкішній залі, призначеній для ігор королівських дітей, лунали радісні голоси. Маленькі принци та принцеси безтурботно бавилися, насолоджуючись своїми іграми. Серед них виділявся принц Мурад, син королеви Хадідже, який разом із принцесами-трійняшками Катріною, Айсель та Мартою грав із величним левом Героєм, що належав принцесі Вікторії.

На м'якому дивані, трохи осторонь від дитячих забав, сиділа принцеса Емма, її обличчя виражало тривогу. Тихим голосом вона розповідала своїм зведеним сестрам — Вікторії, Крістіні, Еліс, Жасмін та Сабіні — про своє горе.

— Він цілувався з моєю подругою, — голос Емми затремтів. — Я довіряла йому, думала, що він мене кохає... А він так легко зрадив мене.  

Сестри перезирнулися, шоковані почутим.

— Я просто не можу в це повірити! — вигукнула Крістіна.  

— Яка жорстокість... — тихо додала Сабіна, похитавши головою.  

— Це просто жахливо, Еммо, — сказала Вікторія, беручи її за руку. — Але ти не одна, ми завжди поруч.  

Емма кивнула, злегка усміхнувшись, а потім продовжила:

— Коли я плакала, мене почув Джастін...  

— Джастін? — перепитала Еліс, здивовано піднявши брови.  

— Так, — Емма поглянула вбік, ніби згадуючи той момент. — Він зайшов до моєї кімнати, сів поруч і просто вислухав мене. Він... допоміг мені почуватися краще.  

Жасмін із хитрою усмішкою нахилилася ближче:

— Здається, у нашої сестри з'явилася симпатія до молодого слуги.  

Сестри розсміялися, а Емма зашарілася.  

— Що?! Ні, він просто хороший друг! — швидко відповіла вона. — Він слуга, а не принц.  

Але в її голосі промайнула тінь сумніву, яку сестри помітили, проте поки вирішили не обговорювати.  

Після довгого і непростого дня принцеса Емма вирішила трохи розслабитися і піти в басейн. Вона вже взяла рушник і попрямувала до виходу, коли принцеса Вікторія з пустотливою усмішкою загородила їй шлях.