Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

— Дем’ян, — почула Олена ім’я, яке Вікторія вимовила з ніжністю. Це ім’я, яке вона раніше не чула від своєї дочки, викликало у королеви цікавість. "Хто ж цей Дем’ян?" — подумала вона.

Королева Олена, стурбована станом доньки, м’яко попросила всіх залишити їх наодинці. Служниці та принцеса Жасмін, розуміючи важливість моменту, тихо залишили сад, залишивши матір та доньку вдвох.

Олена підійшла до Вікторії, яка стояла біля фонтану, її погляд був спрямований у воду, що відображала вечірнє небо. Королева ніжно торкнулася плеча доньки і сказала:  
— Вікторіє, моя дорога, я бачу, що тебе щось турбує. Будь ласка, розкажи мені.  

Вікторія, відчувши тепло і турботу матері, повернулася до неї. Її очі були сповнені сліз, але в них читалася рішучість.  
— Мамо, я більше не можу це приховувати. Моє серце належить іншому.  

Олена, трохи здивована, але зберігаючи спокій, запитала:  
— Хто він, моя дорога?  

Вікторія зітхнула і тихо промовила:  
— Його звати Дем’ян. Він не з королівської родини, але він той, кого я дійсно кохаю.  

Олена уважно подивилася на доньку, її обличчя виражало суміш тривоги та розуміння. Вона знала, що ця розмова стане початком складного шляху для Вікторії, але вирішила підтримати її.  
— Якщо це твій вибір, Вікторіє, я буду поруч, щоб допомогти тобі. Але ти повинна бути готовою до труднощів, які можуть виникнути.  

Королева Олена, відчуваючи всю важливість моменту, міцно обійняла свою дочку, щоб вона відчула її підтримку. Її голос був наповнений теплотою і рішучістю:  
— Вікторіє, я зроблю все, щоб ти була щаслива. Ти варта справжнього кохання, і якщо твоє серце обрало Дем’яна, я поважаю це.  

Вікторія здивовано подивилася на матір, відчуваючи, як її слова наповнили серце надією. Олена продовжила:  
— Я хочу познайомитися з Дем’яном, побачити, хто він такий, і зрозуміти, чому він заслужив твою любов. Але ми також повинні поговорити з твоїм батьком. Я впевнена, що якщо він зрозуміє, що це твоє щире почуття, він зможе підтримати тебе.  

Ці слова стали для Вікторії справжньою втіхою. Вона кивнула, відчуваючи вдячність і легкість від того, що їй не потрібно приховувати свої почуття. Олена вирішила, що ця розмова стане важливим кроком для їхньої родини, і була готова зробити все, щоб захистити вибір своєї дочки.

На тлі заходу сонця пустелі з'явився принц Хуссейн, верхи на своєму темному жеребці. Його розкішна супутниця, принцеса Вікторія, сиділа за ним, з легкістю утримуючи рівновагу. Велично зупинившись на вершині дюни, вони зійшли з коня, насолоджуючись захоплюючим видом безкрайніх пісків, залитих золотистим сяйвом заходу. Картина була немов зі східної казки, наповнена магією та романтикою.

Принц Хуссейн, тримаючи принцесу Вікторію за руки, нарешті наважився відкрити їй своє серце:  
— Вікторіє, ти — сенс мого життя. Я любив тебе завжди і буду любити вічно.

Його очі виражали щирість і глибокі почуття, коли він опустився на коліно перед нею. З трепетом він витягнув із кишені коробку і, відкривши її, показав перстень із діамантом, цінним і неповторним, який сяяв, мов зоряне небо. Цей перстень був створений спеціально для принцеси Вікторії — єдиної, хто заслуговував на таку коштовність.

З усмішкою і тремтінням у голосі він промовив:  
— Я прошу тебе вийти за мене заміж і стати моєю королевою.

Принцеса Вікторія стояла, не промовляючи ані слова. Настав момент, коли їй потрібно було зізнатися принцу Хуссейну у своїх справжніх почуттях, вирішуючи свою долю.

Серце принцеси Вікторії билося у шаленому ритмі. Вона відчувала, як кожне слово на її устах важить цілу вічність. Принц Хуссейн стояв перед нею, чекаючи на відповідь, його очі палали надією.

— Хуссейне, — тихо почала Вікторія, збираючись із духом. — Ти гарний і вірний чоловік. Ти заслуговуєш найкращого… але я не можу вийти за тебе заміж.

Очі принца наповнилися розгубленістю, але він мовчав, дозволяючи їй продовжити. Вікторія подивилася йому прямо в очі, її голос став твердішим:  
— Я не можу обманювати. Шлюб без кохання... Я не зможу бути щасливою. Моє серце належить іншому.

Її слова повисли в повітрі, як грім серед ясного неба. Вікторія опустила голову, вибачаючись:  
— Пробач мене, Хуссейне. Я ніколи не хотіла завдати тобі болю. У нас же не було стосунків, лише дружба. Я сподіваюся, що ми зможемо розійтися по-доброму.

Але Хуссейн, із розбитим серцем, раптом перебив її:  
— Хто він?! Хто вкрав тебе в мене?!

Його голос був наповнений гнівом і болем, але Вікторія не відповіла. Замість цього, стримуючи сльози, вона сіла на коня і поскакала геть, залишивши принца одного серед пісків пустелі.

Хуссейн дивився їй услід, його серце було охоплене болем і образою. Гнів закипав у ньому, мов пожежа:  
— Це не кінець, Вікторіє. Я дізнаюся, хто цей чоловік, і він заплатить за те, що вкрав тебе в мене!

Захід сонця у пустелі згасав, але буря, що піднялася в душі Хуссейна, лише починала набирати сили.