Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

і вирвав з кола поганих думок — Ваня розмотував вчорашній вечір, наче довгу й брудну гітарну струну. Невже він учора планував битися з озброєним продавцем, узбеком чи таджиком, чи звідки вони зараз їдуть? Він збирався зняти відео, звернутися до аудиторії? Щоби що? Попросити грошей? Натякнути на самогубство? Чи увійти до історії дебілом, який зламався через відсутність лайків? 

Кожен удар потрапляв чітко в підборіддя: ну чому не можна було просто забути все вчорашнє — випив, зірвався, чудив. Може, щось ще вчинив? А бог його зна. Чи ХТЗ, як казав Трушин. Треба просто прожити цей день, не згадувати власні витівки, а назавтра полегшає, перевірено часом, мільйон шанувальників «Первачка» не може помилятися — ніхто не жалівся, бо не пам’ятав або удавав, що не пам’ятає. Якось так. 

Темна пляма під коліном лишилася, дарма він тер її половинкою старої мочалки. Ваня так і забув купити нову, та й унітаз не полагодив, та тепер все це — до сраки. Треба було додати гарячої води, тож Ваня нахилився до білого крана, аж тут у двері рішуче постукали. Різко, з ненавистю. Мар’яна втомилася чекати, вона закінчила розмову й тепер видасть йому все, що надумала за цей день. Котра, між іншим, година? Може, скоро вже й ве… Телефон! Ваня скам’янів у ледь теплій воді — а він не провтикав його раптом? Ті руки, які щось шукали, — може, вони його й знайшли? 

І гроші!!! Там же було сімсот з чимось гривень, які лишилися від авторських, що впали люб’язно з неба, транзитом через портмоне імпресаріо!!! Він різко підхопився з води, вистрибнув з ванни, крикнув крізь двері: «Вже йду», — впав на коліна перед брудним мотлохом, який був його щоденним, тобто неконцертним, луком, й почав у ньому порпатися. Та вже знав, що там порожньо — він би обов’язково помітив наявність телефона. Так і є — порожньо: ані грошей, ані квитанції з кантора не було! Ну, ще є куртка! 

Ваня підвівся і… зрозумів, що вдягати все це буде неправильно. Огидно! Забудеш тут про вчорашнє, якщо ним від тебе тхне на кілометр. Попросити Мар’яну принести одяг? А в нього, окрім цих джинсів, є лише старі шорти, спортивні штани, розтягнуті на колінах, та обидва холостячні костюми! Ходити по хаті в концертному одязі? Чистити в ньому картоплю? Якщо вона лишилася, а він такого не пам’ятав… 

Дружина знову забарабанила у двері, наче ударник, який перевіряє флур-том. 

— Виходь! Збирайтеся і йдіть гулять! — закричала Мар’яна, традиційно розділяючи слова. О! Це було перспективно, тягнуло на початок прощення. Хоча б якось його залучали до родинних справ, отже, ще вважали частиною сім’ї? Якось навіть дивно, щось занадто швидко Мар’яна здалася. 

— Йду! — але ж не голим виходити! Обгорнутися рушником? Рушник тут єдиний, дружина одразу ж зірветься на крик, бо сама ним витирається. Як завжди, довелося піти на компроміс: Ваня витерся маленьким рушником для рук, обернув довкола стегон, скільки стало довжини рушника, з’єднав пальцями два його краї за спиною та вийшов нарешті у коридор. 

Стьопа стояв в одних колготах і займався улюбленою грою — вмикав та вимикав світло в кімнаті. Який бізіборд ти дитині дав, таким вона і грається. А колись Ваня був упевнений, що Стьопа стане першим Майбородою з власною кімнатою — не кутком з диванчиком за шафою, а окремою дитячою кімнатою, сонячною, яскравою, теплою. І де ті плани, де той список? 

Син стояв і клацав вимикачем, вмовити малого зупинитися було неможливо, хіба що забавити чимось іншим. А Мар’яні було не до того — вона стояла на колінах біля матраца та… пакувала речі. І не просто щось дитяче, а все, бо в її половині шафи вже було порожньо — усе лежало на матраці. 

Отже, вони їдуть. Сьогодні. Остаточно. Кода. 

— Хапай малого, йдіть на вулицю, щоб я вас кілька годин не бачила і не чула, — процідила дружина, загортаючи у газету з рекламою Віталія Кличка їхню сковорідку. Єдину, треба додати, сковорідку, яку вона привезла, коли приїхала вперше на зйомку шоу про щасливі родини. «Тефаль» добре попрацювала за ці роки, скільки ж картоплі вона витримала. І тепер доведеться тільки варити, бо духовка не працює. І яєчня теж тепер плавно переходить у варені яйця. Вітаю тебе, Бенедикте. Давно не бачились. 

— Добре, — відповів Ваня й пішов до ніші, біля якої в кутку валялась куртка. Вона вся була забльована, геть мокра, і в ній нічого не було — ні грошей, ні телефона. Ключ стирчав з внутрішнього боку в замковій шпарині. Добре, що він його вчора не загубив. А сам як дійшов сюди? Дійсно повзав сходами? 

Знову повернулося тремоло по тілу — дуже холодно, батареї ніхєра не гріють. Їх то вмикають, то вимикають, добре, хто зима напрочуд тепла. «Клац-клац», — стукнули зуби, «клац-клац», — відізвався Стьопа вимикачем. «Клац-клац», — Ванін мозок намагався знайти хоча б один робочий кластер, щоби обробити інформацію: де він востаннє торкався грошей — в крамничці чи пізніше? І де він востаннє відчував телефон? На лавочці? 

Темрява. Мовчанка. Ніхто ніде нікому нічого. Він перевірив ще раз, потім про всяк випадок зазирнув у кросівки, які лежали біля дверей сірою мокрою безформною грудою, — там тільки потенційний грибок. І що ж робити? Спонсор сьогоднішнього випуску «Що? Де? Коли?» — відома всім горілочка, на яку ніхто не жаліється. А ті, хто міг би жалітися, просто дійшли до кінця. Й тепер мовчать. 

Ваня зайшов до кімнати, обходячи матрац якнайдальшою траєкторією, дошкандибав до своєї половини шафи, обережно підійняв з підлоги гітару, коротко погладив її крізь чохол, прошепотів «вибач» — так, щоби ніхто цього не помітив та не почув. Він узяв тремпєль з чорним холостячним луком, надибав у пакеті зі старими шкарпетками та трусами резервний набір і пішов на кухню. 

Дверцята усіх шаф відчинені, все тростянецьке відсутнє, все господарське на місці, а з Ваніного тут лише чашка з логотипом «Хіт-ФМ», яскрава згадка про те, що були в його житті й рейтингові ефіри. Серце билося подвійною бочкою Рея Луз’є, все було погано, дуже погано — без телефону артиста не існує. Змінив номер? Вважай, тебе певний час нема. А в нього ж не контракт, який можна відновити з паспортом. 

Гуллівер знову попив води з крана, до ломцю у скронях — після ванної, здавалося, його трохи попустило, але бодун дочекався в коридорі й навалився з подвійною силою. Тримайся, не блюй, йди збирати дитину. З усім цим нічого не поробиш. І поспішай — вам треба одразу на дев’ятий поверх. І молися, щоби там серед зламаних драбин знайшовся старий телефон. 

* 

Стьопа влаштував справжню істерику, коли Ваня спробував відтягти його від вимикача. Тому довелося всістися на табуреті поруч й обережно, по черзі, пробувати вдягнути на нього футболку, перші колготи, потім другі, перший светр, другий, потім штани, теплі шкарпетки, шапку, куртку, рукавички та черевички. 

На все це згаяв пів