Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

Три дні промайнули досить швидко. На щастя Мири, нового гостя свого батька вона більше не бачила. Лиш чула, як із бенкетної зали доносяться звуки музики, яку без перестану грали музиканти, та гучні викрики жінок і чоловік.

Прокинувшись рано вранці, принцеса, як і завжди, спустилася до кухні. Неола зустріла дівча із щирими обіймами та пригостила її найсмачнішим сніданком.

- Сьогодні ви стали старшою на рік, панно. - Жінка щиро посміхалася дівчинці. - Щоб ви хотіли загадати на своє день народження.

- От коли мені виповниться двадцять і я стану повнолітньою, то обов’язково втечу із цього палацу і вирушу за гори. - Мира із захватом говорила про своє майбутнє. Адже, дівчинка всім серцем мріяла покинути це прокляте місце і нарешті стати вільною.

Кухарка нічого не відповіла. Тай нащо, якщо добре розуміла бажання бідолашної принцеси. В стінах цього замку вона лиш бачила один біль та зневагу.

- Ось ви де, панно Миро. - До кухні зайшла стара служниця Орена. Мирі вона жах як не подобалася. Завжди груба, холодна та без емоційна. Ще й батькові часто доносила на неї. - Імператор наказав вас підготувати до бенкету.

- Бенкету? - На мить дівчинка розгубилася. Ще в житті батько не кликав її на святкування.

- Ходімо. У нас ще дуже багато роботи. - Окинувши принцесу зневажливим поглядом, Орена розвернулася і вийшла геть.

- Це буде мій перший бенкет. - В очах Мири загорілися вогники щастя та захвату. Шкода, що дівчинка тоді не знала, що цей бенкет стане найгіршим в її житті.

У залі сиділо чимало людей. Принцеса, в якої від страху тремтіло все тіло, повільно йшла до свого батька. З кожним своїм невпевненим кроком, у Мири росла впевненість у тому, що потрапити на бенкет це вже і не так весело. По-перше, дівчинка добре чула перешіптування присутніх за своєю спиною. І вони були далеко не милими і добродушними. Всі присутні дивилися на налякану принцесу зі зневагою. По-друге - вона знову зустрілася поглядом із принцом Ядером. І погляд чоловіка був відверто жахаючим.

- Що ти йдеш, немов вже померла?! - Незадоволено гукнув Владлен і залом пронеслися злі смішки. Щоки дівчини вмить почервоніли від сорому. Та вона не сказала і слова, просто пришвидшила свій крок.

Опинившись біля трону, за яким сидів батько, Мира розгублено поглянула на нього. Вона не знала, що їй потрібно було робити далі.

- Чого стала. Підійди і стань позаду мене. Твоє місце сьогодні там. - Голос Імператора був холодним та байдужим.

Виконавши вказівку батька, дівчинка швидко стала позаду трону і заклякла.

- Продовжуйте розваги. - Весело крикнув Імператор і в залі знову заграла голосно музика.

Всі гості голосно говорили і веселилися. Мира бачила, як раз за разом вони підіймають свої келихи і їх очі помітно хмеліють. Деякі жінки весело сміялися і, навіть, дозволяли собі деякі непристойності із чоловіками. Від сорому, принцеса щоразу опускала голову, ховаючи свої налякані очі. Їй тут не подобалося. Та піти вона, нажаль, не могла. А ще дівчинка постійно відчувала на собі хтивий погляд принца. І від цього їй ставало неабияк зле.

Простоявши біля батька декілька годин, Мира почала відчувати, як її ноги болять. Вона не знала на скільки її ще вистачить. Та довго так стояти вона вже точно не зможе.

- Імператоре, я хотів би забрати свій подарунок. - До Владлена підійшов принц Ядер. Мирі здалося дивним, що говорячи до її батька, цей чоловік все не зводить свого погляду з неї.

- Ну раз ти так бажаєш. Не личить відмовляти гостю.

Владлен підвівся зі свого трону і грубо схопивши доньку за руку, повів її геть із зали.

- Батьку, мені боляче. - Тихо, майже крізь сльози мовила Мира, коли імператор тягнув її за руку по всьому палацу. Та здається той її навіть і не чув. Позаду дівчинка чула й інші важкі кроки. Обернувшись, щоб поглянути хто ж там йде, Мира побачила принца.

- Батьку.

- Або ти йдеш тихо, або я тебе відшмагаю прямо тут. - Владлен на мить зупинився і поглянув на налякану доньку. В цю мить в його погляді було стільки люті, що Мира вирішила не сперечатися і просто тихо, стримуючи сльози, прямувала далі.

Опинившись у маленькій кімнаті Мири, Владлен штурнув її на ліжко, а сам промовив до Ядера, що також вже стояв тут:

- Вона твоя. Роби з нею що хочеш.

І сів на стілець, що стояв біля стіни.

- Батьку?

В очах дівчинки промайнув жах. А от на обличчі Ядера з’явилася переможна усмішка.

- Ну, нарешті.- Чоловік скинув свій жакет, все не зводячи свого божевільного погляду із наляканої та тремтячої Мири. - Цілих три дні довелося чекати.

Принц повільно наближався до Мири. Його неабияк заводив той страх, з яким вона дивилася на нього.

- Будь ласка, не треба. - З очей принцеси текли сльози. Розуміння того, що має відбутися, не на жарт лякало її.