Елла Савицька - Давай залишимось ніким, Елла Савицька

Скайлер ставить дівчинку на місце, а та нахабно посміхається йому і оглядає з обурливо підвищеним інтересом.

- Ой, дякую, ти прямо мене врятував, - широка посмішка схоже призначена для обеззброєння.

Він чемно посміхається.

- Та я сам тебе й підбив.

- Точно. Ну якщо так, то як вибачення я б не відмовилася від кави.

Ну, це треба! У мене ледь щелепа не відвисає.

- Дівчино, якщо не хочете, щоб звичайна кава вилилася в непередбачувані наслідки, то не раджу, - ми з Ейданом саме під'їжджаємо до цієї сяючої піраньї.

- Наприклад, у які? – стріляє в мене незрозумілим поглядом.

Я ж весело тереблю бубон Ейдану.

- А от. З ним на побачення ходити небезпечно, ніби пішла на каву, а за дев'ять місяців отримала такий чудовий подарунок у вигляді хлопчика. Він дуже підступний, кошмар просто.

Очі дівчини недовірливо округлюються, переміщуються на Скайлера. Він, намагаючись не посміхатися, розводить руками, мовляв, «ну який є». Звичайно, ми не тягнемо за віком на батьків, але в наш час все можливе.

- Яяясно, ну добре, - відкотившись подалі, дівчина поспішає змотати від нас ковзани, а я переможно посміхаюся.

Скайлер хитає головою, і поки Ейдан зайнятий спогляданням того, як дві дівчинки виписують фігури на льоду, під'їжджає до мене та обіймає за талію.

– Це зараз що було? - зі сміхом шепоче на вухо.

Знизую плечима.

- Нема чого на моїх очах клеїти мого хлопця.

- А не на твоїх можна? – знущається він.

- Не можна! Ти мій!

Хрипкий низький сміх прокочується моєю шиєю і будить цілий табун чуттєвих мурашок. Скайлер притискається до моєї щоки губами і притискає до себе спиною так, щоб, якщо Ейдан обернувся, можна було вдати, що він просто мене притримує.

- Скажи це ще раз, - веде носом по моїй щоці, а я ледве стою на ногах.

Щоразу його дотики роблять мене слабкою і піддатливою, як желе. Хочеться розтанути.

- Не можна! Нікому не можна тебе клеїти, бо ти мій. Мій хлопець. Коханий, - шепочу, повернувши до нього голову, і швидко цілую в губи.

Сіро-сині очі спалахують, темніють. Кинувши погляд на Ейдана, Скайлер ще раз притискається до моїх губ. Міцніше, ніж це зробила я. Відчуваю, що ледве тримається, хоче поцілувати глибше, я теж хочу, але боюсь. Тому відсовуюсь першою, але втикаюсь чолом у нього.

- А ти моя, - тихий голос розносить нерозбавлені ендорфіни організмом.

Киваю, бо так і є. Не хочу бути більше нічиєю, тільки його.

Ми розриваємо зоровий контакт, а коли починаємо їхати, натикаємося на вражений погляд того самого дівчиська, що ще п'ять хвилин тому намагалася потягнути Скайлера на каву.

Сміємося в унісон. Здається, вона зараз намагається підрахувати, скільки нам років і на який вік виглядає Ейдан.

Додому ми їдемо вже у темряві. У Ейдана в руках м'який лінивець, якого він дістав із боксу з іграшками. З якої спроби уточнювати не стану, адже головне, що в результаті, коли іграшка впала в отвір, я верещала не тихіше за брата. Така щаслива була, наче це мені плюшеве щастя привалило.

- Ми можемо трохи посидіти в машині? – питаю Скайлера, варто нам під'їхати до будинку.

Він саме заглушив мотор і знову завів.

- Хіба трохи. Ейдан відключився, йому б у ліжко.

– Знаю, просто тут так добре.

Скайлер тягне мене до себе на плече і втикається губами мені в верхівку.

Кладу руку йому на груди і ловлю розмірені удари серця. Воно стукає спокійно, рівно, діє на мене, як колискова.

- Я вже купила тобі подарунок на Різдво, - відчуваю, як його пальці сплітаються з моїми. Міцно стискають.

- Я поки що не купив.

- Нічого страшного. Це Різдво і так обіцяє бути одним із найкращих у моєму житті.

Він усміхається, і всередині все щемить. Піднімаю голову і обережно цілую гарячі губи. Хочеться забратися на нього і цілуватися довго - довго, як ми часто робимо, коли знаходимося в машині. До дихання, що збивається, і пульсу навиліт. До його напружених видихів та гострого поколювання у моєму власному тілі.

Я не знала, що здатна відчувати такі сильні емоції. Навіть не підозрювала, але вони мені подобаються, хоча іноді я боюся. Боюся того, що той край провалля, яким ми ходимо, в якийсь момент може обвалитися.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно