Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Про людину, що шукала шлях до віри?

— Щось подібне.

— Добре. Думаю, я розумію контекст. Пастор Фальк сказав ще дві речі — що «Йосип їх рішуче вилучає» і що «в каноні вони завжди відсутні». Чи може бути, що ви недочули і він сказав Іосефус, а не Йосип? Це, по суті справи, те саме ім’я.

— Не виключено, — відповів Мікаель. — Я записав розмову на плівку, якщо хочете, можемо послухати.

— Не потрібно. Думаю, в цьому немає потреби. Ці дві фрази досить явно вказують на те, що він мав на увазі. Іосефус, або Йосип Флавій, був іудейським істориком, і сентенція: «у каноні вони завжди відсутні», можливо, означає, що їх ніколи не включали до єврейського канону.

— І що це означає?

Вона засміялася:

— Пастор Фальк стверджує, що та людина захоплювалась езотеричними джерелами, а точніше, апокрифами. Слово «апокрифос» означає «таємний, сокровенний», і апокрифи — це, отже, сокровенні книги, які одні вважають спірними, а другі гадають, що їх слід було б включити до Старого Заповіту. До них належать книги Товіта, Юдіфі, Есфірі, Варуха і Сіраха, книги Маккавеїв та деякі інші.

— Даруйте моє невігластво. Я чув про апокрифи, але не читав їх. Що в них такого особливого?

— Загалом, нічого особливого в них немає, крім того, що вони виникли дещо пізніше за іншу частину Старого Заповіту. Тому апокрифи не включаються до єврейської Біблії — не через те, що іудейські книжники не довіряли їх змістові, а просто тому, що під час їх написання Книга одкровень Господа вже була закінчена. Зате апокрифи є в старому грецькому перекладі Біблії. Наприклад, римсько-католицька церква їх визнає.

— Зрозуміло.

— Проте протестантська церква вважає їх спірними. За Реформації теологи дотримувалися давньої єврейської Біблії. Мартін Лютер вилучив апокрифи з реформаційної Біблії, а пізніше Кальвін заявив, що апокрифи ніяк не можуть бути покладені в основу релігійних переконань. Тобто вони містять щось, що суперечить claritas scripturae — ясності Письма.

— Іншими словами, піддав книги цензурі.

— Саме так. В апокрифах, наприклад, стверджується, що можна займатися магією, що брехня в деяких випадках припустима і тому подібне, а це, природно, обурює людей, котрі тлумачать Письмо догматично.

— Ясно. Значить, якщо хтось захоплюється релігією, то він цілком може читати апокрифи, а таку людину, як пастор Фальк, це повинно обурювати.

— Правильно. Якщо ти цікавишся Біблією або католицькою вірою, ти неминуче стикаєшся з апокрифами, і так само ймовірно, що їх читатиме людина, котра просто цікавиться езотерикою.

— А у вас, випадково, не знайдеться почитати що-небудь подібного?

Вона знову засміялася. Ясно і дружньо.

— Звичайно, є. Апокрифи, до речі, були видані у вісімдесятих роках у серії офіційних державних висновків як висновок Біблійної комісії.

Драґана Арманського дуже зацікавило, що відбувається, коли Лісбет Саландер попросила його про особисту розмову. Він зачинив двері і показав їй на крісло для відвідувачів. Вона пояснила, що роботу на Мікаеля Блумквіста закінчено — Дірк Фруде заплатить до кінця місяця, — але що вона вирішила брати участь і далі в розслідуванні, хоча Мікаель запропонував їй істотно меншу зарплату.

— У мене своя фірма, — сказала Лісбет Саландер. — Досі я не брала ніякої роботи, крім тієї, яку отримувала від тебе, згідно з нашою угодою. Мені хотілося б знати, що станеться, якщо я візьму роботу без твоєї участі.

Драґан Арманський розвів руками:

— Ти індивідуальний підприємець і можеш сама вибирати собі завдання і встановлювати оплату на свій розсуд. Я тільки порадію, якщо ти щось заробиш самостійно. Разом з тим з твого боку непорядно переманювати до себе клієнтів, яких ти отримуєш через нас.

— Цього я робити не збираюсь. Я повністю виконала завдання відповідно до контракту, який ми уклали з Блумквістом. Цю роботу закінчено. Йдеться про те, що особисто мені хочеться продовжити розслідування. Я погодилася б працювати навіть безкоштовно.

— Ніколи нічого не роби безкоштовно.

— Ти розумієш, що я маю на увазі. Мені хочеться дізнатися, чим ця історія закінчиться. Я вмовила Мікаеля Блумквіста попросити Дірка Фруде найняти мене для подальшої роботи в ролі асистента-пошуковця.

Вона простягнула Арманському контракт, і він пробіг його очима.

— З такою зарплатою можна з таким же успіхом працювати безкоштовно. Лісбет, у тебе є талант. Тобі немає чого працювати за гроші на кишенькові витрати. Ти знаєш, що можеш заробляти в мене значно більше, якщо перейдеш на повний робочий день.

— Я не хочу працювати повний день. Але, Драґане, мені важливо, як ти на це дивишся. Ти добре поставився до мене з самого початку. Я хочу знати, чи не ускладнить такий контракт наші стосунки і чи не буде у нас потім яких-небудь непорозумінь.

— Зрозуміло. — Він трохи подумав. — Усе нормально. Дякую, що запитала. Якщо надалі виникатимуть подібні ситуації, я хотів би, щоб ти завжди мене питала, тоді ніяких непорозумінь не виникне.

Лісбет Саландер з хвилину посиділа мовчки, зважуючи, чи треба щось додати. Вона подивилася на Драґана Арманського очі в очі, нічого не кажучи. Потім тільки кивнула, встала й пішла, як завжди нічого не сказавши на прощання. Діставши відповідь, яку їй хотілося почути, вона повністю втратила інтерес до Арманського.

Драґан усміхнувся. Те, що вона взагалі прийшла до нього по схвалення, означало нову сходинку на шляху її адаптації до життя в суспільстві.

Він підсунув до себе папку із звітом про забезпечення безпеки в музеї, де невдовзі мала відкритись велика виставка французьких імпресіоністів. Потім випустив папку і поглянув на двері, в які тільки що вийшла Саландер. Йому згадалося, як вона сміялася разом з Мікаелем Блумквістом у себе в кабінеті, і він задумався: чи означає все це, що вона починає дорослішати, чи тут справа в Блумквісті? Раптом він захвилювався. Йому ніяк не вдавалося позбутися відчуття, що Лісбет Саландер потенційно є ідеальною жертвою, а тепер вона ще й поїхала в глухомань до якогось психа.

Дорогою на північ Лісбет Саландер спонтанно завернула до лікарні «Еппельвікен» і навідала матір. Не рахуючи візиту в день літнього сонцестояння, вона не бачилася з матір’ю з Різдва і відчувала докори сумління, бо надто рідко викроювала на неї час. Уже давно вона не бувала тут частіше ніж раз на декілька тижнів. Мати сиділа в загальній вітальні. Лісбет пробула з нею приблизно годину, і вони разом прогулялися до ставка парком, розташованим за межами лікарні. Мати й далі плутала Лісбет із сестрою. Її розум, як завжди, в основному десь витав, але, схоже, вона була схвильована візитом.

Коли Лісбет стала прощатись, мати не хотіла випускати її руку. Лісбет пообіцяла незабаром