Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

йому Америку. Було важко повірити, що старого вже немає на світі. Ґа й далі бачив, як доктор сидить у темряві під місяцем Техасу й притримує капелюх, щоб не знесло вітром. Йому й далі чувся голос доктора Сона в ангарі: «То була дивовижна подорож. Яку краще не повторювати».

Товариш Бук іще ляпнув мазуту на дрова, і здійнявся чорний стовп диму.

- Почекаймо, поки Великий Керівник привезе сюди американців, - промовив Бук. - Коли Великий Керівник радий, то раді всі.

- Десь так, - погодився Ґа. - Ти не вважаєш, що майже все вже й зробив?

- Що? - не зрозумів Бук. - Що ти маєш на увазі?

- Таке враження, що ти вже дістав усе, що тільки можна й треба. Чи не варто тобі перейти до наступного проекту й забути про все це?

- Тебе щось засмучує? - поцікавився товариш Бук.

- А що, як Великий Керівник чомусь не зрадіє? Раптом щось піде не так, і все погано скінчиться? Ти про це думав?

- От для цього ми тут, - сказав Бук. - Щоб такого не сталося.

- А потім той доктор Сон, пам’ятаєш? Усе правильно чинив, а он що з ним зробили.

Бук відвернувся: Ґа зрозумів, що вести розмову про свого старого товариша він не хоче.

- Буку, у тебе сім’я. Тобі варто б триматися від цієї справи якнайдалі.

- Але ж я тобі все одно потрібен, - заперечив Бук. - А ти мені.

Бук підійшов до таврувального тигля і знайшов там тавро Великого Керівника, яке тільки почало нагріватися. Піднімати тавро, щоб на нього подивився Ґа, мусив двома руками. Англійською в дзеркальному відображенні там стояло: «Власність Корейської Народно-Демократичної Республіки».

Літери були такі великі, що розміри тавра становили майже метр. Таке тавро зайняло б увесь бік тварини.

- У кузні над ним тиждень працювали, - сказав Бук.

- І що?

Бук нетерпеливився:

- Як - «і що»? Я англійською не так володію. Мені треба знати, чи правильно слова написані!

Командир Ґа уважно прочитав напис у зворотному порядку.

- Усе гаразд, - сказав він.

Потім він протиснувся між жердинами паркану й пішов до чорного буйвола, прив’язаного за кільце в носі. Погодував тварину водяним кресом з відра, погладив між рогами.

Підійшов товариш Бук, і судячи з того, як невпевнено він позирав на велику тварину, його на збирання врожаю ніколи не посилали.

- Пам’ятаєш, я тобі розповідав, як переміг командира Ґа в шахті?

Бук кивнув.

- Він там лежав голий, і вигляд у нього був цілком мертвий. Моя подруга порадила ще й кинути йому на голову каменюку.

- Мудра подруга, - відзначив Бук.

- Але я не зміг. Ну а тепер оце й думаю, розумієш…

- …що командир Ґа живий? Такого бути не може. Якби було так, ми б уже знали, він би вже нас за одне місце взяв.

- Я знаю, що він мертвий, - погодився Ґа. - Проте в мене залишається відчуття, що попереду щось недобре. У тебе є сім’я. Подумай про них.

- Ти чогось недоговорюєш, еге ж? - спитав Бук.

- Я просто намагаюся тобі допомогти, - відказав Ґа.

- Ти щось задумав, бачу, - насторожився Бук. - Що ж саме?

- Ні, - відповів Ґа. - Просто забудь, що я тобі щось говорив.

Бук зупинив його:

- Ти маєш мені сказати! Дивись, коли приїхав «ворон», ми вас долучили до свого плану виходу. Я нікому нічого не казав про те, хто ти насправді. Я дав тобі персики. Коли вже щось готується, ти маєш мені сказати.

Ґа нічого не сказав.

- Ну ось ти кажеш, у мене є сім’я, подбати про неї, - не зупинявся Бук. - Але як же я їх захищу, коли ти нічого мені не кажеш?

Командир Ґа кинув оком на територію ранчо, подивився на пістолети, на глеки для лимонаду, на кошики з подарунками й столи для пікніка.

- Коли літак американців злетить, на ньому будемо й ми: Сан Мун, діти, я.

Товариш Бук здригнувся.

- Ні, ні, ні! - сказав він. - Ніколи нікому такого не кажи. Ти що, не знаєш? Не можна. Ні друзям, ні сім’ї, особливо мені не можна. Цим же можна всіх убити. Якщо вони мене допитуватимуть, то знатимуть, що я знаю. І то якщо тобі вдасться. Ти собі уявляєш, яку вигоду я б отримав, коли б тебе здав?

Бук звів руки до небес:

- Нікому. Ніколи. Чуєш?

Командир Ґа погладив бика по чорній шиї, двічі поплескав, і з жирної шкури тварини посипався порох.

- Оце тавро, мабуть, уб’є його, бачиш. Це справить враження на американців.

Товариш Бук почав розставляти вудки під деревом. Руки в нього тремтіли. Коли всі поставив, одна волосінь невдало зачепилась, і все попадало. Бук подивився на Ґа, наче то була його провина:

- А ти - із тих, хто розказує.

Бук похитав головою й повів далі:

- Ось тим ти й особливий. Для тебе навіть правила чомусь інакші, ось тому, мабуть, ти й замірився це зробити.

- Ти в це віриш?

- А план простий?

- Гадаю, що так.

- Більше нічого не кажи, я не хочу знати, - прогримів грім, і Бук подивився вгору, прикидаючи, чи точно піде дощ. - Скажи тільки: ти її кохаєш?

- «Кохаю» - це дуже серйозне слово.

- А от якби з нею щось сталося, ти хотів би жити далі?

Таке просте питання - як він сам не додумався його собі поставити? Він відчув її руку, яка в одну з недавніх ночей торкалася його татуювання, згадав, як він тихо заплакав, лежачи біля цієї жінки. Вона навіть не загасила лампу, як могла б зробити, щоб не бачити його вразливим. Просто дивилася на нього, у його очі, доки їх не зморив сон.

Ґа заперечно покрутив головою.

Удалині зблиснули фари. Бук і Ґа озирнулися. Озирнулися й побачили чорну машину, яка об’їжджала грузькі ями на дорозі. То був не фургон Великого Керівника. У міру наближення машини стало видно, що її склоочисники ще працюють, отже, вона прибула звідти, де вже шаленіла злива.

Бук присунувся до нього й тихо, квапливо промовив:

- Я скажу тобі, що треба знати про те, як улаштований світ. Якщо і ти, і Сан Мун, і діти підете разом - то, може , у вас буде шанс, може .

Упали перші краплі дощу. Буйвіл опустив голову.

- Але якщо Сан Мун і діти якось сядуть на той літак, а ти тут під боком Великого Керівника будеш спрямовувати його увагу, придумувати виправдання, відволікатимеш його - то в