Salamander - Темні нащадки, Salamander

Кора кивнула і, не витрачаючи зайвих слів, рушила до шафи з королівськими вбраннями. Аурелія підійшла до великого дзеркала, що стояло біля стіни, і застигла, вдивляючись у своє відображення. Її обличчя видавало втому, але в очах горів вогонь рішучості.

Служниця довго перебирала сукні, уважно розглядаючи кожну деталь. Нарешті, вона дістала білу сукню з золотими вставками та вишитими символами, які нагадували про традиції Фейрі.
— Думаю, це пасуватиме найкраще, — тихо промовила Кора, показуючи вбрання.

Аурелія кивнула, дозволяючи їй продовжити. Кора діяла впевнено, але обережно. Вона допомогла Аурелії вдягти сукню, ретельно розгладжуючи кожну складку, щоб усе виглядало ідеально. Потім вона взялася за волосся: її пальці вправно працювали, створюючи витончену зачіску. Згодом служниця прикрасила її голову діадемою, а на шию та руки додала тонкі золоті прикраси.

Аурелія знову глянула в дзеркало. Відображення показувало не лише її зовнішній вигляд, а й те, ким вона стала за останні місяці. В очах читалася сила, а плечі тепер несли тягар рішень, які вона мала прийняти. Вона була готова. Готова не лише одягнути корону, а й змінити хід історії свого народу.

Кора відійшла на кілька кроків, оцінюючи результат своєї роботи.
— Ви виглядаєте чудово, ваша величносте, — сказала вона з легким усміхом.

Аурелія лише кивнула, але цього разу її погляд був сповнений впевненості.

Коли Кора завершила останні приготування, до дверей кімнати постукали. З-за них почувся глухий голос одного зі стражників:

— Ваша величносте, час вирушати до тронної зали.

Аурелія вдихнула глибоко, затримала подих на мить і повільно видихнула. Це допомогло їй зібратися. Вона ще раз глянула на Корину, яка відійшла вбік, пропускаючи стражників. Двоє чоловіків у важких обладунках увійшли до кімнати, їхній вигляд випромінював силу й дисципліну.

— Ми вас проведемо, — сказав один із них, схиливши голову в знак поваги.

Аурелія випрямила спину, відчуваючи, як корсет на сукні трохи тисне на груди, але це нагадувало їй про її нову роль. Вона кивнула, стримуючи хвилювання, яке почало наростати.

— Ведіть.

Вона вийшла з покоїв, і стражники стали по обидва боки від неї. Їхні бронзові обладунки тихо дзвеніли при кожному кроці, а звук важких підошов лунав у високих коридорах замку. Магічні лампи кидали тепле світло на стіни, прикрашені гобеленами, що зображали історію її роду.

Коли вони наблизилися до тронної зали, Аурелія відчула, як у грудях почастішало серцебиття. Перед нею височіли величезні двері, прикрашені тонким різьбленням, що розповідало про славетні перемоги та гіркі втрати її предків. Один із стражників мовчки кивнув іншому, і той, упевнено взявшись за масивну ручку, відкрив двері.

Зал наповнився звуками: гулом голосів, легким шумом тканин і відлунням кроків. Аурелія вдихнула ще раз і зробила перший крок уперед. Усі присутні — від солдатів і дворян до союзників — підвелися, коли вона ввійшла. Її погляд пробіг по обличчях: там були повага, тривога, але також віра в те, що вона стане гідною королевою.

Прямуючи до трону, вона почувалася водночас впевнено й уразливо. Відлуння її кроків, здавалось, нагадувало про кожне рішення, яке привело її сюди. За спиною йшла охорона, але тепер тягар відповідальності лежав лише на її плечах.

Діставшись трону, Аурелія зупинилася, кинула останній погляд на присутніх, до неї підійшов Даріус. Він був одягнений у темний бойовий обладунок, прикрашений тонкими золотими візерунками, що символізували їхній рід. Його погляд був спокійним, але в очах читалася гордість і щось схоже на захоплення.

— Сестро, — сказав він тихо, ставши по її ліву сторону. — Я завжди знав, що ти зможеш це зробити.

Аурелія ледь помітно усміхнулася, відчуваючи тепло підтримки брата.

— Даріусе, я не змогла б без тебе, — відповіла вона, її голос звучав спокійно, але всередині вирували емоції.

Даріус кивнув, не відводячи від неї погляду.

— Ти станеш великою королевою, — сказав він, а потім, нахилившись трохи ближче, додав: — Але не забувай, що я завжди поруч, якщо тобі потрібна допомога.

Аурелія поглянула на нього, вдячність і рішучість змішалися в її очах.

— Дякую, брате.

Він випрямився, його погляд тепер був спрямований на залу. Його мовчазна постава промовляла більше, ніж будь-які слова: він буде стояти за сестру до кінця.

Як тільки Даріус зайняв своє місце поруч із троном, до Аурелії підійшов Каель. Його чорний оксамитовий камзол із срібними вишивками підкреслював його міцну статуру, а погляд оніксових очей був спокійним, але пронизливим. У ньому читалася гордість і приховане захоплення, яке він не намагався приховати.

Каель зупинився перед нею, на мить затримавшись, щоб вдивитися в її обличчя.

— Моя королево, — промовив він тихим голосом, який почув тільки вона.

Аурелія відчула, як тепло пройшло крізь неї від його слів.

— Каель, — відповіла вона, нахилившись ближче, щоб подивитися в його очі.

Він узяв її руку в свою, нахилившись, щоб торкнутися її пальців губами.

— Я завжди буду твоїм мечем і щитом. Сьогодні ти офіційно станеш королевою, але для мене ти завжди була нею, — сказав Каель із легким натяком на усмішку.

Даріус, спостерігаючи за їхньою короткою розмовою, злегка кивнув, визнаючи зв'язок між ними.

— Час починати, — сказав він, подаючи знак глашатаю.

Каель зробив крок назад і став по праву сторону від Аурелії, даючи зрозуміти всім присутнім, що він її союзник і захисник. Аурелія зітхнула, зібравши всі свої сили, до неї підійшов високий чоловік у чорній мантії з золотими візерунками, Верховний жрець. У руках він тримав срібну корону з темно-синіми коштовними каменями, яка символізувала владу над усім Фейрі. Його хода була впевненою, а очі випромінювали повагу.

Верховний жрець зупинився перед Аурелією й уклонився.

— Королево, чи присягаєшся ти захищати свій народ, зберігати баланс між світлом і темрявою та використовувати свою силу лише для блага Фейрі?