Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

пістолет дулом угору і показав відкриті

долоні. Чоловік у капелюсі роздивлявся труп під ногами й підвів

погляд лише тоді, коли Голден підійшов.

— Дякую. Мене звати Джим Голден. А тебе?

Чоловік трохи помовчав. Коли він заговорив, його голос звучав

спокійно. Майже стомлено.

— Скоро тут будуть копи. Мені треба подзвонити декому, а то

нас загребуть.

— А ти не коп? — здивувався Голден.

Чоловік гиготнув. Це був гіркий і короткий смішок, але, схоже, він справді розвеселився. Напевно, Голден сказав щось смішне.

— Ні. Мене звати Міллер.

Розділ двадцять четвертий. Міллер

Міллер роздивлявся небіжчика — чоловіка, якого щойно

пристрелив, — і сподівався щось відчути. Вибух адреналіну

досі розганяв ритм серцебиття. Здивування від несподіваної

стрілянини ще не вивітрилось. Але поза тим його мозок уже

почав, за давньою звичкою, аналізувати ситуацію. Жінку

посадили в кімнаті саму, щоб Голден із командою не

запідозрили загрози. Купка телепнів із автоматами прикриває її

зі сходів. Чудовий план.

Халтура, біс їх роздери. Засідку готували або дилетанти, або

люди, які не мали достатньо часу і ресурсів. Якби нападникам не

довелося імпровізувати, на Голдена і його трьох друзяк чекали б

полон або смерть. І на Міллера разом із ними.

Четвірка вцілілих із «Кентербері» стовбичила серед уламків, наче патрульні-новобранці під час першого арешту. Міллер

відступив на пів кроку назад у своєму аналізі та спробував

роздивитися все загалом, не зосереджуючись на конкретних

деталях. Голден виявився нижчим, аніж можна припустити

з відео. Що не дивувало — він землянин. У нього обличчя

людини, не здатної нічого приховувати.

— Дякую. Мене звати Джим Голден. А тебе?

Міллер перебрав шість різних реплік у відповідь і відкинув їх

усі. Один із решти — кремезний, міцний чолов’яга з поголеною

головою — міряв вестибюль кроками, розфокусувавши погляд

так само, як це зараз робив Міллер. Схоже, він єдиний із

Голденової четвірки, кому доводилося раніше втрапляти

у серйозну стрілянину.

— Скоро тут будуть копи, — мовив Міллер. — Мені треба

подзвонити декому, а то нас загребуть.

Ще один — худіший, вищий зростом, південноазійського

типу — під час стрілянини ховався за диваном. Тепер він сидів

навпочіпки і тихо панікував із вибалушеними очима. Голден

мав схожий вигляд, але контролював себе краще. Отакий тягар

лідера, сказав собі Міллер.

— А ти не коп?

Міллер розсміявся.

— Ні. Мене звати Міллер.

— Ну гаразд, — подала голос жінка, — ті люди намагалися нас

убити. Для чого їм це?

Голден ступив пів кроку на цей голос іще до того, як

повернувся в її бік. Щоки жінки пашіли, побілілі губи стиснуті

в тонку ниточку. Риси її обличчя змішані в неймовірному

расовому коктейлі, незвичному навіть для плавильного казана

Поясу. Але руки не тремтіли. Кремезний мав найбільше досвіду, припустив Міллер, але в цієї жінки найкращі інстинкти з-поміж

них усіх.

— Аякже, — кивнув Міллер. — Я звернув увагу.

Він видобув свій термінал і набрав Сематімбу. Коп відповів за

кілька секунд.

— Семі! — почав Міллер. — Мені дуже прикро, але пам’ятаєш

мою обіцянку не шуміти?

— Та-а-ак? — відповів місцевий поліціянт, розтягуючи одне

слово на три склади.

— Я налажав. Хотів зустрітися зі старим другом...

— Зустрітися зі старим другом, — луною повторив Сематімба.

Міллер готовий був заприсягтися, що його співрозмовник склав

руки на грудях, хоча в кадрі цього не було видно.

— І натрапив на групу туристів, яким не пощастило опинитися

в кепському місці у кепський час... Ситуація загострилася.

— Ти де?

Міллер скинув Сематімбі рівень і адресу готелю. Протягом

тривалої паузи поліціянт копирсався у програмах внутрішньої

комунікації, які ще донедавна були основним інструментом

і самого Міллера. Зрештою поліціянт, шумно зітхнувши, сказав:

— Нічого не видно. Були постріли?

Міллер роззирнувся на хаос, що панував довкола. З першим

пострілом мусили спрацювати тисячі різноманітних сенсорів.

Зараз сюди мала б поспішати поліція.

— Кілька, — відповів.

— Дивно, — сказав Сематімба. — Нікуди не йди. Скоро буду.

— Добре, — відповів Міллер і закінчив дзвінок.

— Гаразд, — утрутився Голден. — Хто це був?

— Справжні копи. Їдуть сюди. Все буде добре.