Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

потрібно, це гарний вечір і трохи руху на танцювальному п'ятачку.

– Під цю музику ми не потанцюємо.

Косма вказав головою на сцену, де на акордеоні соло виконував дідусь на вигляд років дев’яносто.

Звуки, які доносилися з пекельного інструменту, свідчили про те, що, незважаючи на вік, артист тренувався

нещодавно або, принаймні, з учорашнього дня.

– Косма, вір організаторам. Це нормально, що на таких заходах спочатку повинні з’явитися всі

місцеві фольклорні колективи, а вже потім буде під що танцювати.

– Боюся, що це буде не в моєму стилі.

– Любий, це буде диско-поло найвищого ґатунку.

– Майя…

– Ось сам побачиш, як твої ноги рвуться танцювати. І коли всі ці місцеві красуні виходять на

танцмайданчик і починають трясти дупами, температура піднімається.

– Ні.

– Ой. Прошу тебе.

– Ні. Танець сам по собі для чоловіка просто образливий, а в моєму випадку може мати плачевні

наслідки. Останній раз, коли я танцював, йшов дощ, а одразу після цього була знаменита повінь у Сандомирі

у дві тисячі десятому році. Не буду ризикувати.

– Я тебе вмовлю, ось побачиш.

– Для цього потрібно багато алкоголю, повір мені, — захищався Косма, але він і справді ненавидів

танці.

– Це можна влаштувати, незабаром хтось, напевно, захоче пригостити вас місцевим продуктом, ще

не внесеним до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тільки тому, що кожне засідання комітету

закінчується смертю через спиртне. Люди тут вміють їздити не гірше, ніж на Підляшші. У нас є станішувка та

зайзайєр на основі трав. Рекомендую не більше пляшки на двох, бо тоді тиждень будеш майораном

віддихувати. Плюс сливовиця, мабуть класика жанру. Мабуть, тут є ще щось.

Раптом до їхнього столика підійшов Шрам. Він чемно привітався і запитав, чи можна йому

прикляпнути. Косьма озирнувся, більшість столиків уже були зайняті, переважно групами друзів чи

родинами, їхній столик був один із небагатьох вільних. Гість поставив перед ним тацю з трьома сосисками, залитими лавою гірчиці, і ще одну з кислими огірками.

– Якщо дозволите, мої колеги, мабуть, незабаром приїдуть. – Він усміхнувся.

Отже, це була його тактика, зайняти місце для своїх друзів з-під крамниці.

– Ми зараз підемо танцювати, – відповіла Майя. – Тут буде вільно.

– О, ні, ні. Щоб ви не думали, що я на шару і з порожніми руками. – Він дістав з-під сорочки пласку

пляшку з прозорим напоєм. – Ми з паном Космою тут дуже полюбили один одного, і я чув, що він завтра їде, тож нам варто випити на коня.

– Новини швидко поширюються, – прокоментував Косма.

– Я не думав, що це такий секрет, — відповів Шрам, ставлячи пластикові стаканчики на стіл і

наливаючи напій. Майя ввічливо попросила його не включати її в бенкет, бо сьогодні вона була шофером у

поважного пана. Вона вказала на Косму, який зітхнув і понюхав вміст стаканчика, який, на диво, спокусливо

пах фруктами. Він швидко випив і відчув, що почуття нюху його зрадило, коли терпкий молоток вдарив його

по язику. Шрам послужливо піднес тацю з огірками, які виявилися знахідкою в цій ситуації.

– Вниківка, — гордо сказав чоловік. – Ми робимо її самі. Рецепт з того старого монастиря. На

молодих пагонах сосни, на звіробої, анісі, полину та сливі.

– Чи є у вас записи монастирських рецептів? – запитав Косма, витираючи сльози з очей.

– Де там. Так звана усна традиція, з діда-прадіда. То що? Ще по одному?

– Дай перевести дух.

– Я ж не наполягаю.

За столом з’явилася ще одна постать, але це була не один з супутників Шрама, а Ядвіга Валясяк.

Заповідалися сутінки, і акустик увімкнув різнокольорове світло на сцені. Чи то місцевий напій так вплинув на

Косму, чи то його господиня в народному вбранні, залитому барвистими відблисками, викликала

психоделічні проекції, бо в нього почало паморочитися в голові. Жінка поставила на стіл миску вареників, хліб зі смальцем і якісь пироги.

– Щоб краще входило. Він міський, не звик до ваших отрут, - прокоментувала вона пляшку з

вниківкою на столі.

117

– Він дорослий, порадить собі, — відповів Шрам. – На додаток, в нього є особисте гальмо. – Він

показав на Майю. У відповідь та показала йому язика.

Валясякова нахилилася до Косми й досить голосно сказала, напевно, щоб перекричати гурт, який

готувався до концерту:

– Нехай підійде, бо треба ще поговорити про оплату за проживання.

Потім жінка зробила кілька кроків і встала, дивлячись на нього з очікуванням.

Косма знизав плечима, подивився на Майю, яка кивнула, даючи зрозуміти, що розбереться зі

Шрамом. Він підвівся і пішов до хазяйки.

– Пані казала, що все сплачено, — сказав він.

– Бо і сплачено, але не в цьому суть, щоб інші чули. Нащо?

– Але...

– Нехай слухає, не балакає. Цей новий священик, що з парохом.

– Марек?

– Так. Нехай зверне на нього увагу, допоможе йому. Хлопець молодий, нічого поганого не зробив, а