Ольга Островська - Я обираю бути твоєю, Ольга Островська

– Хіба? І в чому, дозвольте запитати? – зарозуміло цікавиться Лаяре, зупиняючись за кілька кроків.

− Ви промовчали про те, що така необхідна вам фуента чекає дитину від Шаєра, − цідить Шад.

− О ні. Вона чекає дитину від мого покійного сина Ескаєра. Мого спадкоємця, – зло вискалюється у відповідь Раельд. − Вона належить моєму роду, як я й сказав.

− Ні! – обурено вигукую я, висуваючись з-за широкої найманської спини. І дивна річ, ніякого стороннього ментального впливу я більше не відчуваю. Отже, дехто хоче почути й мою думку. Це я охоче: – Рада адамірів дала мені вибір. Я обрала Рокадо, як і мій син. Рокадо Шаєра дає моїй дитині енергію батька.

− Заткнися, паскудна дівко! − гаркає Лаяре, рішуче рушаючи до мене. Але зупиняється, напоровшись на силове поле, завбачливо виставлене Шадом. Випльовує зі злістю: – Якщо прийняв енергію Шаєра, зможе прийняти й мою. Він моєї крові. Захоче жити – переналаштується. Як і ти, погань така.

− Ви з глузду з'їхали?! Це вб'є його! – буквально задихаюся від шоку та жаху, повною мірою усвідомивши, яка мерзота цей Лаяре. − Вам ніхто не дозволить зробити таке з нами! Я за законом дружина Рока. Його величність так вирішив. Ви ж адамір. Моє викрадення просто так не залишать! Краще відпустіть мене, доки не пізно!

− Яке ж ти наївне, дурне дівчисько з Землі, − зневажливо кривиться Раельд. − Мого онука не виховуватиме Шаєра! Якщо він не стане Лаяре… що ж. Значить, йому не судилося народитися. А тобі жити. Ти заплатиш мені за знищене майбутнє мого роду.

− Вас покарають за це, − мій голос зривається, а всередині все корчиться від огиди і злості. Як же можна так із дитиною? Може, він й сина свого сам убив? За те, що перестав бути повноцінним Лаяре.

Що робити? Думай, Солько! Думай! Має бути якийсь вихід. Тягни час, зрештою. Рок уже, мабуть, шукає.

– Покарають? А за що? Хто доведе, що ти у мене? − посмішка цього чудовиська стає абсолютно божевільною. – Це Шаєра поплатиться і за смерть мого сина, і за те, що мого онука та спадкоємця вкрали в нього з-під носа. До речі… – Лаяре повертає голову до Шада, що весь цей час уважно слухав нас. − Маскувальний екран, який я у вас придбав, повністю себе виправдав. Стеження за мною справді послали. Агенти Олбера провели свою карноту до міського будинку, і навіть не помітили, що я з заднього двору відлетів на другій. Висловлюю вам подяку за такий якісний товар. А тепер відійдіть убік, я хочу забрати те, що належить мені.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно