Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

друкарнях зазначають теє слово або тую літеру, яку треба викинути Після того 4-й вірш має читатися ось як: «О Австріє! Де ти поставиш стопи...» і т. д. («Записки історично-філологічного відділу УАН, кн. 7-8, К-, 1926, с. 409).

Епілог. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 183. В архіві письменника зберігається автограф під назвою «Галицьким сонетистам» (№ 214, с. 80 з кінця), що становить собою перший варіант «Епілогу», опублікований у кн.: Твори в двадцяти томах, т. 10, с. 461. Текст його наводиться в цьому томі в розділі «Інші редакції та варіанти».

Прийшли в Бригідки… - тобто Львівську тюрму.

Даміян - тобто Дамієн (1714-1757), який вчинив замах на Людовика XV і був жорстоко покараний.

Каракозов Дмитро Володимирович (1840-1866) - російський революціонер 60-х років, прихильник індивідуального терору. 4 квітня 1866 р. зробив невдалий замах на Олександра II.

Соня - мається на увазі Перовська Софія Львівна (1853-1881) -російська революціонерка-народниця.

Тарас - мова йде про Т. Г. Шевченка.

 

 

ГАЛИЦЬКІ ОБРАЗКИ

 

 

I. В шинку. Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 6, с. 106, без заголовка (цикл «Із галицьких образків», I). Зберігся уривок автографа: 21 рядок чернетки (№ 190, с. 104-103).

II. Великдень. III. Максим Цюник. Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 7, с 121-122 (цикл «Із галицьких образків», II-III).

IV. Михайло. Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 147-148 (цикл «Із галицьких образків», V).

V. Баба Митриха. Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, N° 8-9, с. 148, під заголовком «Послідня воля баби Митрихи» (цикл «Із галицьких образків», VI). Зберігся автограф цієї публікації (№ 224, с. 439-440).

VI. Галаган. Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 148 (цикл «Із галицьких образків», VII) Зберігся автограф (№ 224, с. 440).

VII. Журавлі («Журавлі ключем летять...»). Вперше надруковано в журн. «Світ», 1882, № 3, с. 259 (цикл «Веснянки», IV). Збереглися три перші строфи автографа (№ 238, с. 2). Це частина рукопису, за яким вірш був опублікований у «Світі».

VIII. Гадки на межі. Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 10, с. 169-170 (цикл «Із галицьких образків», VIII). Збереглися фрагменти автографа першої та другої частини твору (№ 190, с. 73- 76). Запис, зроблений олівцем, наполовину стертий.

Третя частина твору мала в першодруці ще таке закінчення (після рядка: «а ні, га, то дійсь божа воля!»):

 

«Нічо не поможуть ти свідки твої!» -

озвавсь на те брат його стрийний,

що в тім надійшов здовж межі.

«То щоб яко-тако жилося тобі,

ти кажеш мені йти на службу, чи в прийми,

чи й хоть на жебри! Ні, бі - заплать за те!

Я теж мав вітця, і на мене паде

його часть. Батьківщини свеї нікому

не дам! Бо без поля я що? Сирота

подвійний, без тата й без дому.

А ти ще сю осінь при людях мені

віддай, що моє,- річ свята!

І межу відорем оба порівні,

і чи там будем, чи не будем газдами,

межа ажень зробить спокій межи нами».

 

Тут слово по слову, оба посварились,

той сього, сей того безсовісним звав;

забувши за мене, оба віддалились,

а в моїм умі мислі з мислями бились,

я німо, за ними глядючи, стояв.

 

IX. Гадки над мужицькою скибою. Перший вірш («Стану я ранком на зораній ниві...») був опублікований у журн. «Світ», 1882, № 6-7, с. 318 (цикл «Із галицьких образків», IX), другий («Серце моє припадає, тремтячи...») - у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 199. У нотатнику письменника (№ 214, с. 743 з кінця) є автограф поезії «Стану я ранком на зораній ниві....» та запис однієї строфи першого варіанта вірша «Серце моє припадає, тремтячи…»:

 

Зоране поле, мужицькая ниво,

Вбогі вузенькі скиби твої,

Наче грижею поорані живо

Скиби на вбогім мужицькім чолі.

 

X. В лісі. Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 200-201.

XI. Голод (Уривок з поеми «Різуни»), Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 201-202.

Темі поеми присвячено й оповідання «Різуни» (опубліковане в збірці «З бурливих літ», 1903). У передмові до збірки читаємо: «Оповідання «Різуни» основане в першій лінії на оповіданні мойого пок[ійного] батька, який не раз, хоч і загально, згадував про переполох, зроблений на Кальварії приходом великої громади мазурських різунів уосени 1846 р. Отим-то перший нарис сього оповідання в віршованім обробленні входив у склад поеми «Панські жарти», основаної також на батькових оповіданнях. Та пізніше, перероблюючи сю поему для друку, я викинув сей і деякі інші зайві епізоди і пробував обробити звістку про прихід різунів на Кальварію в окремій поемці. Та й сей план я закинув…»

В архіві Франка є два фрагменти поеми. Перший (№ 298):

 

Я в сорок шостім році ще малий був.

Ми з батьком на Кальварію пішли

Ід першій матці. Нас ішло багато.

Ціла компанія від Яворова,

З хрестами, хоругвами - зараз знати,

Що то міщани йдуть, та й ще заможні.

Пісень набожних звуки не вгавають,

Мішаючись спокійно з хихотом

Дівчат, із вигадками парубків,

З балаканням дідів. Помалу-малу

Ми двигались, довгенько попасали

При кожній коршмі, завчасу ставали

На нічліги - всім весело було,

Всі раді, що хоч на тих кілька день

На волю вирвались.

А я, малий,

Не розумів ще радості тієї:

Я й дома ще гуляв свобідний, очі

Дитинячі були на все цікаві,

Усе навкруг мене займало, все я

Рад був пізнати і порозуміти,

Про все вітця питав. А батько мій

Весь час