Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

ішов понурий, мовчазливий,

Як ніч. Чому се так було - не знаю.

 

Другий фрагмент (№ 206, с. 4 з кінця):

 

Під осіннім небом, в куряви тумані,

Наче чорні птахи, в вирій вітром гнані,

Через тихі села, і поля, й левади,

Гомонячи глухо, йдуть людей громади.

 

Одіж їх нехарна з куряви й болота,

Дикі лиця голод виссав і гризота,

Кождий потупляє в землю взір понурий

«Хто се?» - шепчуть люди.- Різуни-мазури.

 

Ті, що в панській крові полоскали руки,

Що з сміхом страшенним завдавали муки,-

І все те робили з волей власті згідні,

І за те похвалу приняли аж з Відні…

 

Кальварія - містечко в Галичині біля Перемишля, місце прощі.

Перша матка - релігійне свято, що припадає на 28 серпня.

XII. Уривки з поеми «Марійка». Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 203-211. У записній книжці Франка 1882 р. (№ 191, с. 21-23) є три фрагменти суттєво відмінної першої редакції поеми. Фрагмент перший:

 

Убогий піп в малім, убогім

Гірськім селі був батьком твоїм,

Що й, кромі тебе, діти мав вже,

Но хліба досить мав назавше,

Що мусив більше дбать про себе,

Про діла світські і гріховні,

Аніж про бога, і про небо,

Й про овечки свої духовні.

А тут парохія мізерна,

Ні в хлопа грошей, ані зерна.

Хоть він побожний, і покірний,

І все би рад подать «на боже»,

Та що ж, коли бідак безмірний,

Сам гине й дать нічо не може,

Чи ж диво при такій худобі,

Що в материнській ще утробі

Для всіх немилий гість була ти,

Що, як лишень на світ прийшла ти,

Усі брати, і батько, й мати

На тебе чудно так гляділи,

Немов питати тя хотіли:

«Чого се ти між нас явилась?

Яким ти правом народилась?

Яким ти правом, в якій цілі?

Хіба ж ще мало ми терпіли,

Гризні знесли і мук несила,

Щоб ти ще більш нам причинила?»

І вже від першої хвилини

Ти в кождім своєї родини

Недруга мала. Мати рідна

Тебе слізьми вмивала, бідна,

Лежачи в болях, мов розбита!

Була вна зроду слабовита,

Постави утлої, малої,

Замужжя щастя не дало їй,

Лиш бідність, і грижу, й недолю.

Всіх трьох синів в страшеннім болю…

 

Другий фрагмент:

 

«За що ж так бог мя покарав?

Ох, в семінар’ї я гуляв,

Довги робив; щоб їх сплатити,

Багато мусивсь оженити.

Пропав посаг, мов в лісі згуба,

Осталась жінка, ще й нелюба.

Хоть то вна смирна, і покірна,

І ніби щира, й ніби вірна,

Не сперечалась, не жаліла,

Но тихо гризлась, тихо тліла.

І досі тліє-дотліває,

І не жиє, а мов конає,

І ще ж чорти мене натисли:

Я в школах вдавсь у вольні мисли,

Не з переконання, а з моди,

А кілько з того вийшло шкоди!

Мене гонили із гімназій,

Мене в суд звали штири рази,

Мене поліц’я пильнувала,

Про мене консистор’я знала,

Що я з релігії кепкую,

Що я товаришів бунтую,

Мене ганьбили, впоминали,

Із мене біса проганяли.

Мене не хтіли посвятити,

Примусили довги робити,

Відтак, за кару, за безумство,

Щоб з мене вигнать вольнодумство,

Гонили мя без пристанівку

Із голодівки в голодівку

Та й ще сміялись, мов з дурного:

«Не слід би дати вам і того!

Які ви вірні, ми вже знаєм,

На ліпше місце ліпших маєм».

Знов зупинивсь він і важкою

Поник додолу головою,

І знов непосидючі мисли

Його ворушили і тисли.

«Тепер вмре жінка леда днини -

Не пережить їй ті родини!

Справляй і погріб і хрестини;

Наймай ще мамку для дитини,

Годуй, пестуй і слухай крику,

На віно суму ладь велику,

Пок знов який піп задовжений

Для віна з нею побереться

І гріш мій, так як мого тестя,

В жидівській потоне кишені!»

Такими мислями важкими

Отець вітав твої родини,

Не зрівши тебе й на очі,

Такий талан тобі пророчив!

А мати в болях умирала

І, вродивши тя, прошептала:

«О, щоб я більше не діждала

На світі жить, на світ глядіти

І родить ті нещасні діти!»

 

Третій фрагмент:

 

Минає живо рік за роком,

Мов бистрі хвилі йдуть потоком,

Пора й тобі вже де в науку;

Вітцю се дуже не на руку -

Сини тупі, бач, до науки,

Зато падкі на всі злі штуки,

То вни порядно батька ссали,

Що дві неділі листи слали

За грішми. І не мож сказати -

Старий з посліднього тягнувся,

Щоби синам, що треба, дати.

Отож тепер він аж вжахнувся:

Дочку би конче де в науку,

А тут знов богма «куку в руку».

 

На 23-ій сторінці записної книжки є ще такі два рядки:

 

І ти тихесенько сказала:

«Люблю»,- і чула, що збрехала.

 

Крім того, зберігся автограф (№ 265), який становить собою частину іншої редакції другого розділу поеми. Наводимо його текст:

 

У мене ще й донині фірман

Від неї, погнила б там в полі!

В великій салі рефектарській,

Мов у якій маштарні царській

Столи дубові і ослони.

Хоч стіни чорні, як ворони,

Верства болота на помості,-

Та не горді тутешні гості!

Щоб в мисці много і смачного,

До брудів діла їм не много.

 

Ось гюсходились діти божі:

Хлоп в хлопа, всі охочі, гожі,

Рум’яні, кріпкі і