Франко І. Я. - З вершин і низин, Франко І. Я.

Мов дуб при дубі у діброві.

Звучні їх голоси, мов дзвони,

І регіт, наче звук трембіти...

Чи їм же в церкві бить поклони?

Чи їм над Біблією пріти?

Чи їм не краще ціпом бухать,

Ніж тут дзвінка та псалмів слухать?

Уже відновили молитву,

Вже й уоружились на битву:

В руках ножі і вилки й лижки -

І всі ждуть ворога, ждуть миски,

Щоб кинутись на ню з розгону

І гокружати без пардону.

Відомий автограф четвертого розділу твору під заголовком «Ганя» (№ 284), зміст якого дещо нагадує зміст «Марійки». Розповідь про Ганю сприймається до певної міри як продовження розмови про долю Марійки. Текст автографа № 284 був дещо доопрацьований і озаглавлений Франком десь в останні роки життя. Тоді ж тут Франко додав примітку: «Писано р. 1885, досі не друковано». Наводимо текст рукопису № 284:

IV. ГАНЯ

А фортеп’ян був справді Гані друг.

Вона при нім мов не тота ставала,

Свій клопіт, судженого забувала,

Вся оживлювалась, мов в заклятий круг

Вступивши, десь на чародійськім човні,

Колисана на хвилях звукових,

Плила, і ряд нових, чимраз нових

Картин мінявсь, в проміннях грав живих,

Аж ясні очі сліз ставали повні.

Музика змалечку любилась їй,

І був талант великий в тій дитині,-

Та бідний піп в малій гірській хатині

Не міг і думать про його розвій.

Покійна мати початків навчила

І розбудила к музиці любов,-

Там час сирітства, самоти прийшов,

То фортеп’ян повірним всіх розмов,

Всіх своїх дум і снів вона вчинила.

І от тепер, коли її судьба

Рішатись мала й серденько дівоче

Томили сумніви й тяжка журба,

Вона не раз його самого хоче

Спитать про все, та слова не найде,

І от за фортеп’ян вона сідає,

І грає, й плаче тихо, виливає

Всю душу в тії тони і гадає:

«Чень, він пійме, спита, сум розведе?..»

А він сидить собі, очима лупа,

Зітхне, то нігті обгризать приймесь,

То позіхне та думає: «От глупа!

Виводить трелі, думає, що десь

Ніколи я не чув їх! Чемність клята!

Як суджений - сиди при ній отут

І слухай! Там попи десь фербля тнуть

По шустці візо! Коб лиш шлюб відбуть,

То загирю той фортеп’ян до ката!»

...кепські образочки… - заяложені гральні карти.

Виводять гучно: «Козак пана...» - мова йде про пісню польського і українського поета Тимка Падури (1601-1871) «Козак пана не знав звіку», яка була популярна на Поділлі, Волині та в Галичині.

«Дай, дівчино, нам шампана!..» - пісня українського композитора Михайла Вербицького (1815-1870) на слова західноукраїнського письменника-«москвофіла» В. Стебельського (1847-1891):

Дай, дівчино, нам шампана і любов,

Прогуляєм ніч до рана…

XIII. Уривки з поеми «Нове життя». Вперше надруковано: «Пролог» - у журн. «Зоря», 1886, № 1, с. 4-5, під заголовком «Нове життя. Пролог; частина I («Стріча») - у кн. «З вершин і низин», 1893, с. 212-221; частина II («Панич») у журн. «Зоря», 1890, № 7, с. 105-107, під назвою «Панич. (Уривок з поеми «Нове життя»)». Назви першої і другої частини беремо із змісту збірки «З вершин і низин» (1893).

Як свідчать архівні матеріали, І. Франко багато працював над твором: змінював задум, давав інші імена героям, викидав строфи, а то й цілі частини, писав нові, робив правки стилістичного та композиційного характеру, розпочинав працю над цілком текстуально відмінним варіантом твору під іншою назвою, змінював форму розповіді. Однак жоден із пошуків письменника не був завершений. 1884 р. в одному з листів до Климентини Попович-Боярської І. Франко писав, що його улюблені праці, про які він частенько думає безсонними ночами, «а особливо... повість про «Басараба» і поема «Нове життя», так, мабуть, і остануться або нескінченими, або й не зачинаними». Подавши в кінці цього листа «Відпис із «Прологу» поеми «Нове життя», Франко зазначив: «Із самої поеми ще не готова навіть перша часть,- а частин має бути 12, а кожда частина обнимати буде, певно, по 50-100 строф, отже, робота величезна!» («Іван Франко. Статті і матеріали». Збірник третій, Харків, Вид-во Харківського державного університету ім. О. М. Горького, 1952. с. 76-78).

Аналіз наявних уривків дозволяє зробити висновок, що використовувались вони тією чи іншою мірою під час роботи над трьома поемами: «Нове життя», «Панські жарти», «Лісова ідилія»

Збереглися автографи уривків кількох віршових і прозових редакцій, жодна з яких не ідентична друкованій частині поеми, та план ще одного варіанта твору, два пункти якого (перший і третій) мають, очевидно, відношення до незакінченої поеми «Лісова ідилія», що становить собою пізнішу модифікацію задуму поеми «Нове життя». Наводимо цей план:

«Пісня I. Сповідь Євгенія: молодість панича, життя в родині, в школі, знайомство з Ярком і боротьба двох сил - увів Яркову суджену - розлучились - по похилості - банкротство - стріча з Яр[ком]. В фатальній хвилі - посилає го на лік[ування].

Пісня II. Степан Греділь і його сестра: життя на свободі - Євгеній залюблюється в Марусі - опис і аналіз - панські нерви і панська вдача - зводить її, покидає - драма в свободі.

Пісня III. Лісова княгиня і її мрії: Євгеній - ідилія в лісі. Лісничий і його оповідання - досліджує - поєдинок. Кінець»

Запис плану зроблено на полі першої сторінки автографа одного з варіантів твору (№ 282) з таким початком:

В осінню ніч по соннім, темнім Львові

Два други йдуть в живій, палкій розмові.

Два молодці. Один високий, прямий,

Мов та сосна в гущаві між дубками.

На нім хороша шуба. З строю знати,

З постави, й ходу, й слів, що він багатий.

В достатках зріс і пестощах, без горя,

Без смутку й сліз, мов рибка серед моря.

На другім сіре витерте пальто́,