Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

100 баґнетів та два "Максими". Кінно-гарматна батерія мала 4 кінно-гірські гармати з повною кількістю набійних скринь та два кулемети "Максима"; ціла її обслуга мала близько 300 чоловік.

Кожний з цих муштрових відділів полку мав кухні на повну скількість людей, два господарських вози по 4 коні та дві муніційні двоколки з чотирьохкінною упряжкою замість двох коней, між іншим наші кулеметні Максимівські двуколки теж мали своєрідну упряжку кінних кулеметних відділів в шість коней так, що могли намагати за своєю кіннотою чвалом і вскач.

Щоби дати повну уяву про те, що тоді носила назву Запоріжського полку кінних гайдамаків ім. Костя Гордієнка, треба сказати дещо і про "господарчу частину". Вона тоді вже була теж не будь-що, а мала вона 20 господарських возів по 2 коні та 25 залізничих возів повних майна, а крім того свою власну збройну силу в 10 вершників і 100 пішаків з двома "Максимами"; пішаки разом із тим були рухомим запасом людей для муштрової частини полку на випадок втрат. Крім цієї збройної сили, було ще в господарській частині 60 немуштрових, але теж озброєних.

Безумовно, це була ненормальна частина, бо де то хто бачив або чув, щоби в кінному полку, хоч би і окремому, хоч би й єдиному, були свої автовідділи, гармати, окрема етапна лінія з маршовими сотнями, кінськими запасами і т. д., але ця організація якнайкраще відповідала не дуже то нормальним умовам і тодішній війні, а також і взаєминам зі спільниками (німцями) та населенням.

Для тих, хто не визнав можности впорядкування міліційних військ, скажу, що вся ця організація доконана при помочі – одного старшини з вищою військовою освітою та передвоєнними кваліфікаціями на чолі – двох з передвоєнними кваліфікаціями в артилерії та чотирох, яких можна було уважати за маючих певну військову освіту, бо були бодай по прискореному курсі в юнацьких і військових школах до війни – з них два в артилерії. Решта старшини, навіть підстаршини, це з воєнного вже часу, як от командант сотні технічно-зв'язкової – підстаршини, які мали за собою і то не цілий досвід війни, зато велике революційне натхнення, а головно бажання праці і буйну енергію, так що просто страшно було щось сказати, бо зараз же підхоплювали і виконували.

Звичайно, така могутня організація вимагала дуже великих грошевих витрат так, що не вистарчало тої здобичі, що ми мали, та щоби не зловживати реквізіційними квітками, доніс я Натіїву – копія Жуківському – про необхідність мати гроші по певнім кошторисі, та ми їх і не дістали і надалі жили тим, що шабля добула, а часом капнуло щось зі штабу дивізії.

Після горячкової праці на ранок 14. все впорядковано та в цей день мали вантажитись три довжезні наші бойові ешелони, всі разом так, що кожний ешелон зокрема був готовою боєвою одиницею. В кожний ешелон приділено також телеграфістів для зв'язку. Ешелони вийшли трохи тяжковаті по числі возів, але не по вазі.

Вантажимося, але Панютинці піднімають крик, вони навмисне для нас впорядкували виставу і вечірку. Ну що ж, навантажимось, попрощаємось, а вночі вперед на новий напрямок, бо Болбочан вже вийшов з Павлограду так, що треба поспішати.

Дивлюся, як дружно клопочуться коло ешелонів хлопці, поскидавши чемерки, лише в синіх блискучих куцанах, як подають коней, як укладають вози, щоби було добре та й гарно; як сотня перед сотнею пописується швидкістю та якістю праці, та мимоволі росте в серці нерозгадана радість про майбутнє цього нового полку, нової армії, якої традиція не має ще повного року, але в якій спадщина великого минулого спалахнула новим огнем посвяти для Батьківщини. Віриться, що цим полком можна ризикнути на те, що й називається вінцем кінноти: кінну атаку на шаблі.

Очевидячки це відчуваю не лише я: ось стоїть сотник Нестроїв і любується своїми возами, що чепурненько поблискують свіжою фарбою. Пофарбовані в залізничих майстернях, стоять щойно навантажені на ваґоні, а він, побачивши мене, підходить і каже: "А що, батьку, з такими хлопцями і в кінну атаку не страшно!"

Завантажились і на забаву. Завзято танцюють хлопці, але заграла сурма і всі юрбою метнулись до ешелонів. Засвистав паротяг і врешті ешелон, постукуючи на рейках та колихаючи вагонами й возами на плятформах та вартовим біля кулемета на паротязі, вирушає в напрямку на південь у невідому темряву, бо хто зна, що нас там усіх чекає...

"Закурила доріженька через брід"... звенить, заглушувана колесами пісня. Так і куриться вона. Але не порохом-курявою, а клубами чорного диму з паротягу. І не пропливають повагом, сидячи зручно у м'яких сідлах, моторні козаки з люльками в зубах і оселедцем за вухом та високі берести й хвилюючий ковиль на степовій доріжці – а спішать, біжать телеграфічні стовпи, гуркотять містки попри хитаючіся вози, з яких виглядає то здивована кінська голова з роздутими храпами, то чубате, подекуди теж з люлькою, а частіше з цигаркою у зубах обличча новітнього гайдамаки, якого несе вихром, як чорт Вакулу, машина ланами колишніх "Диких Піль" на південь у Крим, забутими шляхами його предків.

III. Похід на Крим. Зустріч в австрійськими галицькими частинами та російським відділом полк. Дроздовського. Конфлікт з німецько-австрійським командуванням

Швидко минають стації і перестанки, та на ранок 15-го наш перший ешелон уже в Павлограді, а два інші муштрові розтягнулися від Жемчужникова до Павлограду. Господарська частина сповістила, що вона, мабуть, вийде 15-го або 16-го з Харкова на Лозову.

У Павлограді чекав на нас зв'язковий від Болбочана, який передав устно повідомлення, що у Синельникові дійшло у Республиканців до непорозуміння з австрійським командуванням, яке не хотіло пустити їхніх ешелонів на південь. Конфлікт випав так гостро, що Болбочанові довелося пустити один зі своїх ешелонів по переводах, які не були добре наставлені, і це привело до того, що зіткнулися ешелони наш і австрійський, причому зіскочило з рейок декілька возів. Є ранені з обох боків, але Республиканці пішли далі. Нам підтверджувався наказ йти вперед за всяку ціну, не