Андраш Беркеші - Списоносці

Через два тижні ми справді зустрілись. Важко описати почуття, з якими я обнімав свого давнього друга.

Бідолашний Титус виглядав дуже погано. Він зовсім посивів. Зморщена шкіра була жовта, наче пергамент. Щоки палали хворобливим, гарячковим рум'янцем. Він ніколи не був повним, а тепер став схожий на кістяк.

Я розповів йому про своє життя, потім відверто охарактеризував становище еміграції, не приховуючи внутрішніх неполадок і суперечностей між союзниками. Нарешті, я розповів патеру про події останніх місяців. Титус, покашлюючи, мовчки слухав мене. Потім поволі і розважно заговорив. Він розказав про свою роль у політичному житті, про труднощі, які, особливо в перший час, доводилось переборювати.

— До 1945 року, якщо не брати до уваги служіння меси, я не виступав перед громадськістю, — розповідав Титус. — Мені дуже важко було звикнути до ролі члена президії центрального комітету демократичної партії, та іншого вибору я не мав. Мій відкритий виступ забезпечив цій опозиційній партії багатьох прихильників, позитивно вплинув на більшість священнослужителів. Але гадаю, — зауважив він замислено, — настав час відступити на задній план. З літа цього року політичне керівництво в країні цілком перейшло до рук комуністів, до них перейшла й ініціатива, і вони в нових умовах міняють свою тактику. Не знаю, як думають у Ватікані, але, по-моєму, в інтересах збереження сил опозиції треба організовано перейти в підпілля.

— А як моя дружина? — спитав я.

— 3 нею трапилась біда…

Я підвів голову і злякано глянув на Титуса.

— Ні-ні, не лякайся. Вона тільки в скрутному матеріальному становищі. Їй більше не виплачують пенсії.

— Це ж чому? — спитав я обурено.

— Минулого місяця на суді розглядалася справа одного офіцера. Не пригадую його прізвища, але знаю, що він був списоносцем. На початку літа за дорученням Бако цей офіцер приїхав в Угорщину з Заходу. Мабуть, його поведінка була дуже необачною, і через два місяці він провалився. Лише тоді виявилось, що офіцера розшукують, бо він числиться у списках воєнних злочинців. Цей невдаха дуже злякався і під час слідства все виказав. У тридцятих роках він працював у тебе на фабриці. Справу офіцера розглядав народний суд. Одним з засідателів була Вероніка Шульок, працівниця Спілки демократичних жінок Угорщини. Коли бідолаха сказав, що працював на твоїй текстильній фабриці, Шульок почала його розпитувати.

— Звідки ти знаєш про це так докладно? — спитав я.

— Ми найняли для нещасного адвоката, і той дав мені квиток на засідання суду. Цей судовий процес був дуже напружений… Я його ніколи не забуду.

Я від хвилювання ковтнув слину.

— Розповідай далі. Це надзвичайно цікаво.

— Я помітив, що Шульок бліда і дуже нервова. До речі, нарешті, згадав прізвище того офіцера — старший лейтенант Порпаці. Може, ти пригадуєш його?

— Пригадую, — кивнув я. — Один час він працював калькулятором. Ви надіслали його до мене після навчання в таборі.

— Цілком правильно. Це керівник одного з осередків «Списоносців».

— Що ж було на засіданні? Розповідай!

— Стривай, спробую все передати дослівно:

«Шульок. Порпаці, ви зізнались, що з 1928 року були членом нелегальної расистської організації.

Порпаці. Так.

Шульок. У чому полягала ваша нелегальна діяльність?

Порпаці. Після закінчення навчання, про яке я вже згадував, мене влаштувала моя організація на текстильну фабрику.

Шульок. Яке ви мали там завдання?

Порпаці. Мені доручено було виявляти на фабриці комуністів або тих, хто зв'язаний з ними.

Шульок. Хто вам дав таке завдання?

Порпаці. Підполковник витязь Акош Райнаї,

Шульок. Хто?

Порпаці. Підполковник витязь Акош Райнаї.

Шульок. Яке відношення мав витязь Райнаї до вашоь організації?

Порпаці. Він був одним з керівників цієї організації і, крім цього, довіреним контррозвідки на фабриці.

Шульок. Ви не помиляєтесь?

Порпаці. Ні, не помиляюсь, бо щотижня зустрічався з Райнаї, щоб доповісти йому про свої спостереження і дістати нові інструкції.

Шульок. Де відбувались ці зустрічі?

Порпаці. Райнаї мав у своєму розпорядженні нелегальну квартиру — віллу в Зугло».

— Шульок раптом стала біла немов стіна, — перервав Титус свою розповідь. — Я майже з останнього ряду бачив, як тремтить в її руках олівець. Головуючий спитав у Порпаці, чому він не розповів про це під час слідства. Обвинувачений відповів, що про це його не питали. Тим часом Шульок випила склянку води і допитувала арештованого далі.

«Шульок. Які конкретні зв'язки мав Райнаї з контррозвідкою?

Порпаці. Наскільки мені відомо, ці зв'язки були встановлені в двадцятих роках. Спочатку Райнаї був офіцером відділень контррозвідки і розвідки, а згодом став керівним працівником цих відділень… Але в той час він числився тільки в секретному складі.

Шульок. А тепер, Порпаці, перелічіть, які ви мали завдання щодо окремих людей на фабриці.

Порпаці. Дозвольте подумати, адже це було дуже давно.

Шульок. Пригадайте все!

Порпаці. Я мав стежити за робітниками, запідозреними в симпатіях до комунізму. Проте прізвищ я вже не пригадую.

Шульок. Я вам допоможу. Чи не відоме вам прізвище Кочмарош?

Порпаці. Кочмарош… Кочмарош… Щось пригадую. Ага, пригадав, його арештували, але мені невідомо, що з ним сталося далі. Райнаї має знати, бо він заходив на допити.

Шульок. А чи не пригадуєте ви прізвища Сас?..»

— У, цю мить, — знову перервав Титус свою розповідь, — від обличчя Порпаці відхлинула кров, і він затремтів усім тілом. Особливо приголомшило його те, що Шульок почала називати прізвища.