Кірстен Бойє - Медлевінґери

— Дякую, — промовила Мунна, гріючи до теплого горнятка руки. — Величносте, ти просто не можеш і далі залишатися спостерігачем!

Король поклав ножа на стіл і нервово потер руками обличчя.

— З іншого боку, — сказав він і збентежено глянув на неї, — з іншого боку: що я можу зробити?

Мунна обережно зробила ковток.

— Те, що пішов Антак, — сказала вона, — не мало нас хвилювати. Що з того, що він не повернувся? Він так вирішив, він знав, що робить. Ним керувала жадоба. Можна сказати, що він сам є винуватцем своєї долі, якою би вона не була.

Король буркнув щось собі під ніс, Мунна зрозуміла це як згоду.

— І незважаючи на це, Ведур пішов за ним, — провадила далі вона. — Чи для того, аби врятувати його, чи аби не дати заподіяти шкоду всім медлевінґерам. Ведур теж не повернувся.

Королева підвела очі від свого в’язання.

— Уявляю, як тебе це непокоїть, моя люба, — сказала вона і поміняла клубок. — Такий складний візерунок! Зрозуміло, ти не можеш сидіти і чекати. Прислухайся до неї, королю.

— Але й Ведур дорослий, — продовжувала Мунна, наче й не помітивши, що її перебили. — Ведур теж знав, що робить, він знав це роками. Відколи став винахідником, Величносте.

Король кивнув.

— Я йому, звісно, вельми вдячний! — пробурмотів він. — Правда, правила гри були такі…

— Потім зник Нісс, мій син, — вела своє Мунна. — У ніч свого Великого Дня. Цього я і боялася, Величносте. Нісс — не дурень. Коли його батько не прийшов, аби дати йому його слово, він збагнув: щось стало йому на заваді. Те, що Нісс знайшов хід…

— Знаю, це моя провина, — безпорадно промовив король, крутячи в руках лопату. Мунна побачила, що її нижній край почав іржавіти. — Я мав би захищати хід, коли пішов Ведур. Але ми ж думали, що поки він зачинений…

— Ніссові щойно виповнилося тринадцять! — не вгавала Мунна. — Ми можемо посперечатися, чи, отримавши свою фібулу, він усе ще залишається дитиною. Але, Величносте, йому лише тринадцятий минає.

— Тринадцять, як на мене, то ще не дорослий, — енергійно закивала королева. — Скажи, королю: чи тринадцятирічний хлопчик вже дорослий? Скажи!

— А Моа, яка, очевидно, пішла з ним, — додала Мунна, — їй лише одинадцять! Навіть за правилами медлевінґерів вона ще дитина.

— Та що я можу?.. — не витримав король. — А що би ти?..

— Потім зник Торіл, — продовжила Мунна. — І також не повернеться, Величносте, так само, як і всі інші. А ти хочеш бути спостерігачем? Хочеш спостерігати, як твоїх підданих нагорі захоплюють у полон люди?

— Тс-с-с! — сполохано скрикнула королева. — Мунно, так не можна. Я розумію твоє хвилювання, але ти не можеш…

Король подивився на Мунну.

— Ми не маємо воїнів, — стомлено промовив. — Ми, медлевінґери, не маємо воїнів.