Болеслав Прус - Фараон

б не платити податків або що воїни прагнуть війни. Навпаки, вам могли б докоряти. Бо якби ви день у день стежили за царевичем і гамували його дрібні вибрики, то не було б цієї піраміди скарг, і до того ж таких необгрунтованих. В таких справах не те погано, що люди мають нахил до гріха, бо вони мали його завжди. Але небезпечно те, що ми за цим не стежили. Наша свята річка, мати Єгипту, дуже швидко замулила б канали, якби інженери перестали доглядати їх.

— А що ти скажеш, достойний отче, про образи, яких царевич допустився в розмові з нами? — запитав Мефрес. — Невже ми простимо йому блюзнірське насміхання з наших чуд? Адже цей юнак тяжко зневажив мою побожність…

— Сам себе принижує той, хто розмовляє з п’яним, — відповів Сем. — Зрештою ви, достойні отці, не мали, права розмовляти про найважливіші державні справи з нетверезим царевичем. Ви навіть зробили помилку, найменувавши п’яного чоловіка вождем армії. Вождь завжди мусить бути тверезий.

— Я скоряюсь вашій мудрості, — сказав Мефрес, — але стою на тому, щоб подати скаргу на царевича до найвищої ради.

— А я виступаю проти скарги, — енергійно відповів Сем. — Рада мусить дізнатись про всі вчинки намісника, але не із скарги, а із звичайного звіту.

— І я проти скарги, — озвався Ментезуфіс.

Верховний жрець Мефрес, бачачи, що проти нього два голоси, змушений був поступитись. Але образу він запам’ятав і злобу затаїв у серці. Це був мудрий і побожний, але мстивий старий. Він охочіше простив би, якби йому одрубали руку, ніж те, що образили його жрецький сан.

Розділ сорок перший

За порадою астрологів, головний штаб мав вирушити з ПіБаста сьомого дня місяця гатор. Цей день був «добрий, добрий, добрий». У цей день боги на небі, а люди на землі раділи з перемоги Ра над ворогами. Хто приходив на світ у цей день, мав померти в глибокій старості і в великій шані. Цей день був сприятливий для вагітних жінок і торговців тканинами, а недобрий для жаб і мишей.

З того дня, як його найменували головним воєначальником, Рамзес із запалом взявся до діяльності. Він сам зустрічав кожен новоприбулий полк, оглядав його озброєння, одяг, обози. Сам вітав новобранців і закликав їх ретельно вчитися військового мистецтва на погибель ворогам і на славу фараонові. Сам проводив кожну військову раду, був присутній на допиті кожного шпигуна і, в міру надходження повідомлень, власною рукою відзначав на карті рух єгипетського війська й розташування сил ворога.

Він так швидко переїздив з місця на місце, що, хоч його чекали скрізь, він з’являвся так несподівано, мов яструб. Зранку він був на південь від Пі-Баста і перевіряв там воєнні припаси, а через годину опинився на північ від міста й виявив, що в одному з полків не вистачає ста п’ятдесяти воїнів. Надвечір він догнав передову охорону, був присутній при переправі через рукав Нілу і оглянув двісті бойових колісниць.

Святий Ментезуфіс, що, як уповноважений Гергора, добре знався на військовій справі, не міг надивуватися цьому.

— Ви знаєте, достойні отці, — сказав він Сему й Мефресу, — що я не люблю наступника трону, відколи розкрив його злобу й двоєдушність. Але нехай Осіріc буде мені свідком, що цей юнак — природжений полководець. Скажу вам нечувану річ: ми зосередимо війська на кордоні на три або й чотири дні раніше, ніж можна було сподіватись. Лівійці вже програли війну, хоч вони ще не чули свисту наших стріл…

— Тим небезпечніший для нас такий фараон… — перебив Мефрес з упертістю старої людини.

Надвечір шостого дня місяця гатор царевич Рамзес викупався і повідомив штаб, що вони вирушають завтра за дві години до сходу сонця.

— А зараз я хочу виспатись, — закінчив він.

Та легше було хотіти, аніж заснути. По всьому місту вешталися воїни, а біля палацу наступника трону розташувався цілий полк; воїни їли, пили й співали, не думаючи про відпочинок.

Царевич пішов до найдальшого покою, але й тут не дали йому лягти. Щохвилини влітав ад’ютант, рапортуючи про якусь дрібничку або вимагаючи наказу в справах, які міг розв’язати на місці начальник полку. Приводили вивідувачів, які не приносили ніяких нових відомостей, з’являлися знатні люди з невеличким почтом, пропонуючи свої послуги як добровольці. Добивалися до нього й фінікійські купці, що хотіли взяти на себе постачання війська, та підрядчики, що скаржились на побори воєначальників.

Не бракувало навіть ворожбитів і астрологів, які в останню хвилину перед походом хотіли скласти царевичеві гороскоп, а також чорнокнижників, що пропонували купити в них надійні амулети проти ворожої зброї.

Всі ці люди просто вривалися в покої царевича: кожен з них гадав, що в його руках доля війни і що в таких обставинах відкидається будь-який етикет.

Наступник трону терпляче задовольняв усіх. Але коли за астрологом вбігла до покою одна з царевичевих жінок, нарікаючи, що Рамзес, певно, її не любить, якщо з нею не попрощався, і коли через чверть години після цього під вікном почувся плач другої коханки, наступник трону вже не міг витримати.

Він покликав Тутмоса й сказав:

— Сиди в цій кімнаті і, якщо маєш охоту, потішай жінок мого дому! А я заховаюся десь у садку, бо інакше не засну й завтра буду як мокра курка.

— Де ж тебе шукати, якщо буде треба? — спитав Тутмос.

— О-хо-хо! — розсміявся царевич. — Ніде не шукайте. Я сам знайдуся, коли заграють побудку.

Сказавши це, царевич накинув на себе довгий плащ з капюшоном і непомітно вибрався в сад.

Але і в саду сновигали воїни, кухарі та інші слуги наступника трону. В усьому палаці стояв гармидер, як звичайно буває перед походом на війну. Побачивши це, Рамзес звернув у найгустіший куточок парку, знайшов якусь зарослу виноградом альтанку і, вдоволений, кинувся на лаву.

— Тут уже не знайдуть мене ні жерці, ні жінки, — буркнув він і за хвилину заснув як убитий.

Уже кілька днів фінікіянка Кама, відчувала, що вона хвора. До роздратування долучилась загальна недуга з якимсь дивним болем у суглобах. При цьому в неї свербіло обличчя, особливо лоб над бровами.

Ця незначна недуга здалась їй такою загрозливою, що вона перестала навіть боятися, що її вб’ють, і цілими днями сиділа перед дзеркалом, дозволивши слугам робити, що їм заманеться, аби тільки не турбували її. Вона вже не думала ні про Рамзеса, ні про ненависну Сару; вся її увага була прикута до невеличких плям на чолі, яких незвичне око не могло навіть помітити.

— Пляма… Так, є плями… —