Гаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

погляд її темних очей — м’який, обличчя — приємне. Вона зодягнена у сукню доброго покрою, її голову прикрашає акуратно закручений барвистий шовковий тюрбан. Вочевидь, вона жила у дбайливих господарів. До неї прихилилася дівчинка п’ятнадцяти років, безсумнівно, її донька, бо вона дуже схожа на неї, особливо хвилястим каштановим волоссям і темними очима, хоч колір шкіри мала світліший. Мабуть, була квартеронкою. Дівчинка теж була охайно вбрана, її ніжні руки, судячи з усього, не знали важкої роботи. Мати і донька належали то тієї ж партії, що й Том із Адольфом. Їх містер Скеггс планує виставити на торги завтра. А їхній господар, який вирішив їх продати, мешканець Нью-Йорка. Він вважається побожним християнином. Цей пан отримає за них гроші, потім піде до церкви і, навіть не сповідаючись, бо вважає себе безгрішним, спокійно причаститься тілом і кров’ю Господніми і цих двох нещасних рабинь, щоб більше ніколи навіть не згадувати про них.

Сусанна (мати) та Емілі (донька) служили одній добрій ново-орлеанській леді, яка ставилася до них турботливо і навіть навчила їх читати й писати. Якщо життя в неволі взагалі може бути добрим, то жилося їм непогано. Та, на жаль, справами їхньої пані займався її єдиний син, безтурботний і безвідповідальний. Він пускав гроші на вітер, тож став неплатоспроможним боржником, заклавши материн маєток. Найбільше він заборгував одній солідній нью-йоркській фірмі. Довірена особа цієї фірми в Новому Орлеані, отримавши відповідне розпорядження від її власника, арештував невільників з плантації. Отримавши листа від своєї довіреної особи, господар цінної власності засмутився, адже вважав себе християнином і принципово був проти торгівлі людьми. Але йшлося про тридцять тисяч доларів, а це така сума, яка змушувала заплющити очі на будь-які принципи, навіть релігійні. Тому він, порадившись із людьми, яким довіряв, подумавши декілька днів, написав відповідь, у якій повідомляв, що він поручає довіреній особі владнати справи на свій розсуд і прислати йому до Нью-Йорка зазначену суму.

Так Сусанна і Емілі опинилися в невільницькому бараку, а завтра стануть лотами аукціону. Про що ж вони говорять?

— Мамо, поклади голову мені на коліна, поспи трошки, — пропонує дівчинка, насилу стримуючи сльози.

— Та не до сну мені тепер, Еммі! Адже це наша остання ніч, останні години, коли ми ще разом… Завтра нас розлучать.

— Мамо, навіть не думай про це. Може, нас продадуть одному господареві?..

— Ах, Еммі, інших я також втішала б, але мені так страшно, що я можу тебе втратити… Це просто жахливо.

— Не хвилюйся, мамо. Адже цей чоловік сказав, що ми обидві красиві, тож на нас буде попит.

Сусанна згадала Скеггсові слова і погляд. З болем у серці згадувала вона те, як він оглядав руки її доньки, торкався її кучерів і, задоволено прицмокуючи, заявляв, що вона — товар вищого ґатунку. Сусанна, вихована у християнській вірі, звикла до щоденного читання Біблії, переживала за доньку, яку чекало сповнене ганьби життя, як і будь-яка біла мати. Але вона була беззахисна, бо сподіватися їй не було на що.

— Мамо, ото б нам пощастило, якби тебе взяли у якусь сім’ю кухаркою, а мене — покоївкою або кравчинею. Так і буде! Давай візьмемо себе в руки і розповімо завтра, що ми вміємо робити, — мріяла дівчина.

— Завтра причешешся гладенько, — сказала їй на це мати.

— Навіщо? Така зачіска мені не пасує.

— Так тебе скоріше куплять.

— Чому? — не могла зрозуміти Емілі.

— У хороших домах не люблять, коли дівчата виставляють напоказ свою вроду. Туди беруть скромних, простих дівчат. Не сперечайся зі мною і роби, як я тобі кажу.

— Гаразд, мамо, я зроблю.

— І от що, Емілі: якщо завтра нас з тобою розлучать, пам’ятай науку нашої пані, не відступай від християнської віри. Візьми із собою Біблію та збірник гімнів, не забувай Господа нашого, тоді й він тебе не забуде.

Так говорила нещасна мати, усвідомлюючи, що завтра, можливо, жорстокий рабовласник стане господарем її коханої доні, її душі й тіла. Її господарем може стати будь-хто, у кого знайдуться гроші на таку покупку. На що тоді перетвориться життя бідолашної дівчини? Притискаючи доньку до грудей, Сусанна жалкує про те, що її Еммі — красуня. Вона жалкує, що виховала у неї чисті помисли і побожні погляди, що вивищила її над іншими… Тепер вона нічим не зможе захистити її. Все, що вона може, — тільки молитися. Таких молитов дуже багато полинуло у небо зі стін цієї чисто прибраної тюрми для рабів. Але Господь усе пам’ятає. Тим, хто їх купить, варто пам’ятати застереження із Євангелія від Святого Луки: «Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого вони приходять! Краще йому було б, якби млинове жорно на шию йому почепили та й кинули в море, аніж щоб спокусив він одного із них!».

Місяць спокійно дивиться на сплячих невільників через ґрати і освітлює їх тьмяним сяйвом. Мати і донька тихо наспівують печальний гімн, який у невільників вважається траурним:

Гірко плакала сердешна Мері.

Та де ж ти тепер, де ти?

Померла, покинула нас.

Померла, покинула нас.

О Мері! Ти на небі!

А де наші Джонні та Сайлз?

А де наші Джонні та Сайлз?

Померли, покинули нас.

Джонні та Слайз — обидва на небі,

Померли, покинули нас.

Співайте, співайте, сердеги! Ніч коротка, а ранок розлучить вас навіки!..

Ось зрадницьки настав ранок, і у бараку почався рух. Містер Скеггс заклопотаний, йому треба підготувати товар до аукціону. Він оглядає одяг невільників, наказує їм не сумувати і шикує для останнього огляду перед тим, як повести на продаж. Містер Скеггс із сигарою в зубах і панамою із пальмового гілля прискіпливо усіх оглянув. Тепер він був упевнений, що товар готовий, та раптом помітив, що щось не так.

— Це ще що таке? — вигукує обурено він, зупиняючись перед Емілі. — Де твої локони?

Дівчинка аж тремтить зі страху, дивиться на матір, а та спокійно відповідає за доньку:

— Вчора я наказала їй зачесатися гладенько. «Що це, — кажу, — в тебе зачіска така неохайна? Усе стирчить на всі боки! Причешися скромніше, охайніше».

— Так не годиться! — кричить Скеггс і наказує дівчині: — Марш розчісуватися, щоб було якомога пишніше! І не затримуйся, швидко повертайся… — замахується він на неї. — А ти, — звертається до матері, — допоможи їй. За такі локони сотню доларів накинуть, не менше.

Споруда біржі справляє враження. Підлогу круглого просторого приміщення викладено мармуровими плитами. У різних кінцях зали прилаштовані невеликі помости. Два з них вже зайняті. Блискучі