Жоржі Амаду - Габрієла

Дорога ставала все стрімкішою. Фагундес повз навкарачки. Ось тепер йому стало страшно. Тепер йому не врятуватися. До чого ж звідси було незручно стріляти, і він навряд чи уб'є двох-трьох переслідувачів, як хотілося, аби швидше добили його, а не змушували конати в муках. Це була б смерть, на яку він заслуговував. Але крізь удари мачете по гілках чагарника почулося попередження:

— Готуйся, вбивця! Ми полоскочемо тебе ножами!

Фагундес хотів померти від кулі одразу, нічого не відчувши. Але коли його схоплять живим, його будуть мучити… Він затремтів, продовжуючи через силу повзти вперед. Смерті він не боявся. Людина й народжується для того, щоб померти, коли настане час. Але коли його схоплять живим, то будуть мучити, повільно і довго убивати, випитуючи ім'я того, хто його послав. Якось сам Фагундес разом з іншими жагунсо знищив таким чином робітника з плантації, випитуючи, де заховався один переслідуваний. Робітника штрикали ножами і кинджалами. Відрізали йому вуха, викололи очі. Так Фагундес не хотів умирати. Єдине, чого він прагнув, це знайти невеличку галявину, де він міг би зустрінути їх з револьвером, знищити двох-трьох і померти самому, але без тортур і мук, які випали на долю тому нещасному.

І ось він досяг урвища. Він не упав лише тому, що над урвищем росло дерево, за яке він устигнув ухопитися. Фагундес поглянув униз, але щось побачити там було неможливо. Тоді він кинувся ліворуч і побачив майже прямовисну стіну. Кущі були тут рідшими, де-не-де стояли дерева. Крики переслідувачів віддалялися, бо ті продиралися тепер через густі чагарники майже краєм урвища. Негр підповз до стрімкої стіни і почав спускатися вниз, зібравши останні сили. Він уже не відчував, як колючки шматують його шкіру, але ясно уявляв, як леза кинджалів проткнуть його груди, очі, вуха. Провалля відмежовувалось від рівнини розколиною метрів зо два завширшки. Фагундес ухопився за гілля чагарника і стрибнув. Згори долинали удари мачете. Він упав майже тихо на високий кущ і забив руку з револьвером. Підхопився на рівні. Перед ним височіла стіна якоїсь оселі. Він перескочив через неї. Кіт злякався, побачивши негра, і дременув на пагорб. Фагундес трохи почекав, прихилившись до стіни. Він опустив револьвер і перетнув двір. Фагундес побачив освітлену кухню і Габрієлу, що мила посуд. Він усміхнувся, адже в світі не було вродливішої дівчини.

Про те, як сеньйора Саад втрутилася в політику, порушивши традиційний нейтралітет свого чоловіка, про зухвалі й небезпечні кроки цієї сеньйори, що належить до вибраного товариства, які вона зробила тієї тривожної ночі

Негр Фагундес розсміявся. Обличчя його розпухло від уколів отруйних колючок, сорочка була забруднена кров'ю, штани подерті.

— Вони всю ніч полюватимуть негра. А негр спокійнісінько сидить тут і розмовляє з Габрієлою.

Розсміялася й Габрієла і налила йому в склянку ще кашаси:

— Що ж ти думаєш робити далі?

— Є тут один хлопець на ім'я Лойріньйо. Ти його знаєш?

— Лойріньйо? Нещодавно я чула це ім'я в барі.

— То ти розшукай його. Нехай призначить мені місце для зустрічі.

— А де я його знайду?

— Він мав прийти у «Бате-Фундо», це таке місце для танців на вулиці Сапо. Але, мабуть, його вже там немає. Ми домовлялися на восьму годину. Котра зараз?

Габрієла сходила у вітальню, — вони сиділи в кухні,— поглянула на годинник:

— Дев'ята. А коли його не буде в «Бате-Фундо»?

— Коли не буде? — Він почухав свою кучеряву потилицю. — Полковник на плантації, а його дружина нічого не петрає в цих справах, з нею говорити не варто.

— Який полковник?

— Сеньйор Мелк. Ти знаєш полковника Амансіо? Одноокого.

— Звичайно, знаю. Він часто буває в барі.

— Так ось, коли не знайдеш Лойріньйо, розшукай полковника, він допоможе.

На щастя, дівчинка-служниця не ночувала в будинку Насіба. Вона йшла по обіді додому. Габрієла одвела Фагундеса в комірчину, де донедавна мешкала сама.

— Дай мені ще чарку, — попросив він.

Вона принесла пляшку кашаси:

— Не пий занадто багато.

— Іди, іди, не бійся. Лише один ковток, аби нарешті зовсім прийти до тями. Я не заперечую проти смерті від кулі. Ми помираємо в битві з усмішкою на губах. Але я не хочу, аби мене шматували ножами і кинджалами. Це зла смерть, невесела і важка. Перед моїми очима одна людина сконала в такий спосіб. Страшно було дивитися.

Габрієла запитала:

— Навіщо ти стріляв? Чим це було викликано? Він хіба скривдив тебе?

— Мені він не заподіяв нічого лихого. Але так звелів полковник. Лойріньйо послав мене. І я не міг не піти. Кожний має свою роботу, і кожний її виконує. До того ж нам з Клементе треба купити ділянку землі. Ми вже з ним домовились.

— Але той, в кого ти стріляв, вижив. Отже, ти нічого не заробиш.

— Як він міг вижити, не розумію. Мабуть, ще не прийшла його смерть.

Габрієла сказала, щоб він сидів тихо, не запалював вогню і не виходив з кімнати. Полювання на пагорбі тривало. Кота, що стрімко вистрибнув з кущів, жагунсо прийняли за вбивцю. Вони прочесали всі чагарники вершок за вершком.

Габрієла взула старі жовті туфлі. Було трохи більше, ніж пів на десяту. В таку пізню годину заміжні жінки не виходять на вулиці Ільєуса. Лише повії. Габрієла не подумала про це. Не подумала і про те, що вона казатиме Насібу, коли той довідається про її прогулянку вечірнім Ільєусом, і що казатимуть ті, хто зустріне її на вулицях. Негр Фагундес добре ставився до неї, коли вони йшли разом з іншими біженцями із сертану. Він ніс на спині її дядька, доки той не помер, і, коли Клементе, розсердившись, вдарив Габрієлу, він вчасно з'явився і став на її захист. Вона не залишить його в біді, адже він може потрапити до рук жагунсо. Убивати — це погано, їй не подобаються люди, котрі вбивають. Але негр Фагундес не вміє робити нічого іншого. Він ніколи нічому не вчився і вміє лише вбивати.

Габрієла вийшла на вулицю, замкнула сінешні двері, я ключ узяла з собою. На вулиці Сапо, що йшла обабіч залізниці, їй не доводилось бувати. Вона спустилась на набережну.

В барі було людно, майже всі столики були зайняті, і чимало відвідувачів стояло. Насіб ходив поміж столиками, інколи зупинявся. На майдані Руя Барбози вона звернула вбік і пішла до майдану Сеабра. Ще траплялися перехожі, дехто поглядав на Габрієлу з цікавістю, дехто вітався. Це були знайомі Насіба — відвідувачі бару. Але вони всі перебували під враженням сьогоднішніх подій і тому не дивувалися