Invisibility mask - Похибка другого типу, Invisibility mask

Я трохи прискорила рухи — теплі дотики губ, вологий, впевнений язик, пальці, що ковзали вниз і стискали його основу. Його руки міцніше зчепились у моєму волоссі — не грубо, а наче він тримався за реальність.

— Арі… — він прошипів мій голос, низько, напружено. — Сповільнись… я вже…

Його голос зірвався, дихання задрижало.

— Я близько… — він нахилився трохи вперед, погляд майже зболений. — Якщо не зупинишся зараз — я не стримаюсь.

Його попередження не звучало як наказ. Скоріше — як запит. Як шанс вийти з цього простору між покорою і насолодою.

Я підвела на нього погляд, не відриваючись. Мовчки. Очі — впевнені. Долоня — ще тепліша. Рух — навмисно глибший. І тоді я прошепотіла, ледве чутно, вібрацією від дотику:
— Не зупиняйся.

Він застогнав. Хрипко, важко, майже болісно — і більше нічого не сказав. Його стегна сіпнулись уперед, інстинктивно, тіло здригнулось в моїх руках, а пальці вчепились у мене сильніше, аж до болю. І коли він розчинився в мені, коли остання хвиля напруги пройшла крізь нього — я залишалася там. Спокійна. Нескінченно впевнена в собі.

Я ковтнула тишу. Його важке дихання. Його беззахисність. Його смак. Його довіру.

Він дивився на мене якось інакше… Очі все ще блищали, але вже не від пристрасті. Від того, що всередині нього щось глибоко змінилось.

— Чорт… ти в порядку, мила? — Лео обережно провів пальцями по моїх розпухлих губах, нахилившись до мене ближче. Його дотик був делікатним, уважним, таким, якого я навіть не знала, що потребувала саме зараз.

— Мгм… Це було… дивно. Але… непогано, — я зніяковіло всміхнулась, намагаючись вловити його реакцію. — На скільки б ти оцінив?.. Тільки чесно. Ну, і не надто суворо, будь ласка.

Насправді моя щелепа трохи боліла, хоча я змогла взяти його лише наполовину, опасаючись рвотного рефлексу, але.. Але це було справді дивно. І не настільки погано, як я думала раніше. 

— Янголе, ти ж не серйозно зараз? — Лео розсміявся, хрипко, тепло. Посмішка торкнулася його вуст, але в очах залишалося щось більше — захоплення, ніжність, глибоке задоволення.

— Звісно, серйозно. Я ж намагалась. — Я легенько штовхнула його в плече, ховаючи погляд.

Він зітхнув, ніжно торкнувся губами мого лоба.

— Це було неймовірно. Як і сама ти.

— Краще, ніж усі інші? — я запитала тихо, не впевнено. Може, не варто було…

— Арі… — Лео підняв моє обличчя за підборіддя, змусивши подивитися йому прямо в очі. — Нікого іншого не існує після тебе.

Я відчула, як щось стискається в грудях — але не від болю. Від ніжності. Від того, як дивився на мене цей сильний, холодний, складний чоловік, який колись тримав мене в клітці страху — а тепер… просто тримав. Без умов.

— Хочеш лягти? — прошепотів він, проводячи пальцями по моїй спині, заспокоюючи, ніжно.

Я кивнула. Лео підхопив мене на руки так, ніби я була не дружиною з безліччю шрамів на серці, а принцесою з казки, яку він давно мріяв тримати близько.

Ми вляглися на ковдру просто на підлозі. Його тіло обіймало моє, тепле, захисне. Я відчувала, як б’ється його серце — рівно, спокійно, але тільки тому, що я була поруч.

— Я ніколи не думала, що зможу отак... просто бути з тобою. Без страху, — прошепотіла я.

— І я ніколи не думав, що хтось зможе зробити мене таким. — Його рука ковзнула по моїй талії, затрималась на животі. — Ми змінили одне одного.

— У нас же син, — я посміхнулась крізь щоки, що горіли. — А я щойно…

— Вперше зробила мені мінет, — закінчив Лео, підморгнув. — Думаю, тепер ми офіційно справжнє подружжя.

— І тобі ще не набридло знущатися? — Я засміялась, вдаривши його кулачком у груди.

— Ніколи. Особливо коли ти ось така — розчервоніла, з губами, які я щойно відчував… — його голос знову став глибшим.

— Лео…

— Я не планую зупинятись, Арі. Ти почала — і тепер моя черга зробити все, щоб ти більше ніколи не сумнівалась у собі.

Його губи ковзнули нижче, торкаючись моєї шиї — повільно, з насолодою. Кожен його дотик був продовженням того, що ми тільки-но пережили, але тепер усе було інакше. Глибше. Інтимніше.

Мої пальці вчепилися в його спину — десь між ребрами й лопатками — не тому, що боялась упасти, а тому що відчувала, як сама тону в ньому. В нас.

— Лео… — видихнула я, коли його долоні сповзли по моїх стегнах, торкаючись крізь тонку тканину білизни. М’яко, але впевнено.

Коли наші тіла торкнулися повністю — шкіра до шкіри, без бар’єрів, — я знову відчула те тепло, що обпікає зсередини. Його погляд зустрів мій — темний, хижий, але сповнений чуттєвості. Він нахилився, поцілував мене повільно, глибоко, наче хотів закарбувати в собі цю мить.

Коли він увійшов у мене, я зойкнула — не від болю, а від надміру почуттів. Все було надто… живим. Тіло розкривалось, ніби вперше, хоч ми були разом вже безліч разів. Але не так. Не після такого. Не після того, як я віддалася йому без залишку, по-справжньому.

Його рухи були неквапливими, спочатку майже медитативними. Він вивчав мене, а я — його. Наші тіла танцювали в ритмі, який задавало не бажання — почуття. Тепло, довіра, ніжність.

— Ти така гарна, — прошепотів він, притискаючись лобом до мого. — Уся. Зсередини й зовні. Я не заслуговую на тебе… але я завжди боротимусь, щоби бути гідним.

Сльоза покотилась по моїй щоці — не від болю. Від того, як сильно я його любила. Як довго йшла до цього…