Стефані Маєр - Аптекар

Алекс потягнула його за сорочку, а він витяг долоні з її волосся, достатньо, аби можна було її зняти. Вона стягнула свою сорочку, щоб не заважала, спрагла до того, щоб відчути, як його шкіра торкається її. Його поцілунки, які спочатку були ніжними, ставали чимраз нестримнішими, тож вона майже чула, як сама нагадує йому, щоб поводився з нею обережніше. Цього вона не потребувала. Вона цілувала його так, щоб він забув про обачність.

Не пролунало ані звуку, ані натяку. Вона не чула, як повернувся замок чи як відчинилися двері. А потім раптом — металеве клацання запобіжника за міліметри від її голови. Вона завмерла, відчувши, що Деніел теж знерухомів. Вона не знала, чи він теж упізнав це тихе клацання, чи просто відреагував на її дію.

За звуком вона збагнула, що непроханий гість був ближче до пістолета на тумбочці, ніж вона. Вона кляла себе за те, що знехтувала початками безпеки, розмірковуючи, які ще маневри у неї лишились. Можливо, якщо вона спробує розвернутись і жбурнути зброю, Деніел встигне заскочити його зі спини?

А потім чужинець заговорив.

— Відійди від цивільного, ти, отруйна дрібна змія.

Вона видихнула повітря, яке тримала в собі:

— Агов! Га! Добре. А! Ну ж бо, опустімо зброю, психопате.

— Не опущу, поки не злізеш з мого брата.

— Ти вже аж занадто далеко перетнув межу. Навіть не знаю, як це називається, — хрипко озвався Деніел. — Ти що, зламав замок?

— Послухай-но, Денні, вона знову тебе накачала. Ось що тут коїться.

— Хіба я зуживала б мої обмежені запаси на розмноження? — пробурмотіла вона.

Перевернувшись, стягла простирадло, щоб прикритись, і потягнулась до лампи, відчуваючи, як дуло пістолета упирається їй у чоло.

— Ти смішний, — мовила вона, вмикаючи світло.

Кевін, зробивши крок назад, заблимав очима через яскраве світло. Досі цілячись своїм довгим пістолетом із глушником їй в обличчя.

Ліжко скрипнуло, коли Деніел, хутко перекотившись через її тіло, сів між нею та Кевіном.

— Що це ти робиш? Не націлюй його на неї!

— Денні, я гадки не маю, чим вона тебе обпоїла, але ми витягнемо це з твого організму, обіцяю. Ходи зі мною.

— Якщо ти розумієш, що для твого добра, то ти негайно розвернешся і вийдеш з кімнати.

— Я ж тебе рятую.

— Дякую, але не варто. Я охоче робив те, що робив, поки ти так грубо нас не перервав, тож я б хотів повернутись до справи. Тому йди й зачини за собою двері.

— Що трапилося? — спитала Алекс, натягуючи сорочку.

Скубтися зараз не на часі. На Кевінові були лише штани з піжами, отже, хай що було каталізатором, він не встиг приготуватись. На Кевіна не схоже, щоб навіть щось, вкрай для нього образливе, відвертало його увагу, якщо виникала проблема. Вона, перехилившись через Деніела, узяла пояс і, надіваючи його, говорила.

— Нам треба вирушати? — потім потяглась за пістолетом і запхнула його за пояс на спині.

Кевіновий пістолет поволі опустився, він мав уже не такий самовпевнений вигляд, зіткнувшись з її практичним підходом до справи.

— Я їй не повірив, тому прийшов подивитись, — зізнався він, несподівано сором’язливо. — Я не хотів, щоб Денні взагалі дізнався, що я тут.

— Їй не повірив? — перепитав Деніел.

— Вал… вона сказала, що ви разом. Вона була така впевнена у своїх словах. А я сказав, що такого в біса бути не може, — наприкінці він знову обурився.

Деніел роздратовано видихнув:

— Сподіваюсь, що ти хоч об заклад побився. З дуже принизливим наслідком у разі програшу.

— Побачене й так для мене достатнє покарання, — пробурмотів Кевін.

— Цілком серйозно, — мовив Деніел, — забирайся, Кевіне.

— Повірити не можу, Денні. Чим ти думав? Після всього, що вона тобі заподіяла?

Деніел непорушно стояв між нею та Кевіном, тому вона не мала змоги побачити його обличчя, але раптом по голосу збагнула, що він усміхається. — Ти ж маєш бути таким крутим, таким небезпечним. Утім, кажеш, що дозволив би, щоб незначний біль став між тобою та жінкою, якої ти прагнув? Справді?

Кевін, стрімко відступивши крок назад, хвилину поміркував, перш ніж відповісти.

— Але чому? Чому ти її хочеш? — злість зникла. Коли він глянув на Алекс, у погляді було лише спантеличення.

— Я поясню тобі, коли подорослішаєш. А зараз востаннє застерігаю: забирайся геть або… — він простягнув руку до Алекс і добув пістолет з-за її пояса. — Я тебе застрелю.

Він націлив пістолет у тулуб Кевінові.

— Ммм, запобіжник на ньому знятий, — пробурмотіла Алекс.

— Я на те й сподіваюсь, — відповів Деніел.

Кевін витріщився на них, Деніела, який рівно тримає зброю, і Алекс, яка стоїть за його рукою, — а потім вирівняв плечі.

Вільною рукою показуючи на Алекс, мовив:

— Ти. Тільки… припини… — він зробив широкий всеосяжний жест рукою, охоплюючи їх обох і ліжко, — усе це. Рушаємо за п’ятнадцять. Будьте напоготові.

Його рука змістилась до Денні.

— Я… — він зробив глибокий видих, захитав головою, а потім, розвернувшись, вийшов геть. І не завдав собі клопоту зачинити двері. — Хай тобі грець, Вал! — зарепетував він, ідучи темним коридором. Згори гавкнув Ейнштейн.

Алекс, зітхнувши, випросталась.

— Отже, усе пройшло так, як я й уявляла. Минулося без пострілів, мабуть, це найліпший сценарій.

— Куди ти? — спитав Деніел.

— У душ. Ти ж чув його. Маємо п’ятнадцять хвилин.

— Але ж зараз глупа ніч!

— Зручніше ховати моє обличчя. Ти ж не втомився, хіба ні? Ми спали годин із дев’ять щонайменше.

Деніел сердито глянув на неї:

— Ні, я ані трішечки не втомився.

— Отже, тоді… — вона пішла до дверей у ванну кімнату.

— Чекай.

Деніел підскочив, скуйовджуючи волосся дорогою до дверей зі спальні. Зачинивши, він знову замкнув їх.

— А який сенс, справді? — спитала Алекс.

Деніел знизав плечима.

— У тому й сенс.

Підійшовши до неї, він обхопив її міцно за плечі руками:

— Я ще не готовий вилазити з ліжка.

— Кевін стукати у двері не стане, — нагадала вона. — Він мені, мабуть, і п’ятнадцяти хвилин не дасть.

— Мені не подобається давати Кевінові верховодити. Я не лише сам не готовий вилазити з ліжка, я ще й тебе звідти не готовий випускати.

Він нахилив голову, щоб поцілувати її, поволі піднімаючи руки по її плечах, поки не охопив долонями її обличчя. Вона знала, що на цьому етапі за нормальних обставин її вмовляти довго не треба. Зараз обставини були ненормальними, але через думку про те, що Кевін може зайти будь-якої миті — можливо, знову з пістолетом у руках, — вона не поспішала відповідати.

Вона відсахнулась.

— Як щодо компромісу?

Він глянув на