Адальберт Штіфтер - Вітіко

від мурів, а я з нечисленним почтом, що аж ніяк не ослабить вас, поїду до Конрада, вербуватиму ще по дорозі і повернуся з його воїнами і тими, кого завербую в країні, і дам тут перед мурами битву. Вороги можуть за кілька днів бути перед цією горою, тож не слід чекати, щоб вони перешкодили нашим діям. Я сказав своє слово і прошу панів країни висловити свою думку.

Після цих слів князь ще трохи постояв, потім одягнув шолом і сів.

Якусь мить панувала тиша. Потім зі стільця підвівся єпископ Празький:

— Високий пане, вірний сину церкви! Думаю, ти назвав найкоротший шлях до порятунку й безпеки, як і казали ми на горі після битви, що він має бути найкоротший; думаю, ти повинен іти цим шляхом, і нехай Господь благословить тебе, а його небесне воїнство веде тебе.

Єпископ знову сів на своє місце, і тоді вже підвівся Здик, єпископ Оломоуцький:

— Думаю, щоб уникнути лиха, до якого призвела попередня боротьба за наступність, немає іншого можливого засобу, крім того, про який сказав ясновельможний князь.

Єпископ сів, і тепер заговорив абат із Кладрубів:

— Високий пане, нехай твої добрі наміри матимуть успішне завершення!

Абат Ґезо зі Страгова сказав таке:

— Ми сподіваємося, що наш друг прийде сюди з достатньою підмогою.

Абат із Бржевнова додав:

— Він учинить так само, як і ми, коли три роки тому допомогли йому проти саксів.

Після цього священики вже мовчали.

— А що скаже мій брат Дипольд? — запитав князь.

Дипольд підвівся й мовив:

— Ти голова нашого покоління, владика нашого роду, я корюся твоїй волі.

Потім знову сів, і тут підняв обидві руки старий Вшебор із сивим волоссям, показуючи, що хоче говорити. Князь махнув рукою в його бік, чоловіки глянули на старого й допомогли йому підвестися, а підвівшись, він заговорив:

— Я заперечую. Це прохання — помилка, цей намір недобрий. Коли два роки тому ми сиділи в залі у Вишеграді і я був ще не такий старий, як тепер, і ми, ясновельможний пане, обрали тебе на княжий престол Богемії і Моравії, тоді сказав один чоловік, що був старший за мене і що йому ласка небес дозволила ще й сьогодні бути поміж нами, чоловік, у якому мудрі думки в голові і який любить країну і людей, сказав, що ми завжди маємо звичку втягувати в наші суперечки чужинців, а коли чужинці приходять, то здобувають щоразу більшу владу над нами і коли-небудь заберуть наш князівський стіл. Я вже бачив тут чимало чужинців і бачив, як вони тут порядкують. Сам наш покійний славетний князь Собеслав дозволив, щоб німецький король Конрад у Бамберґу, чужинець, дав його сину Владиславу у ленне володіння Богемію і Моравію, а Конрад тоді ще не був імператором і оборонцем християнства. Ми втрачаємо владу над собою і скоро вже не матимемо за що боротися. Твоя мудрість, пане, і мудрість ради, що засідає навколо тебе, повинні придумати інший спосіб, що допоможе нам і не позбавить нас наших маєтностей.

Сказавши, старий схопився обома руками за край столу і опустився на стілець. Після нього підвівся Божебор і мовив:

— Я такої думки, як і Вшебор. Високий пане, я ще був при тому, як шістнадцять років тому Віт, двірський капелан князя Собеслава, під Хлумецом у панцері та шоломі ніс у битву корогву святого Адальберта на списі святого Вацлава, і ми вибороли славетну перемогу над Лотаром. Чини так само. Їдь із корогвою від гори до гори, від долини до долини і збирай своїх. Краще пролити нашу власну кров, краще пожертвувати нашим майном, краще боротись до грані поразки і навіть краще зректися під примусом своїх прав, ніж дивитись, як прийде в країну чужий пан, що не знає ані країни, ані звичаїв, порядкує, як йому заманеться, кривдить нас і, можливо, забере не багато, а все.

Тут підскочив Вецель і вигукнув:

— Я кажу, як Божебор!

— Я теж! — гукнув чийсь голос.

— Я теж! — гукнув і другий, і третій.

Тепер уже кожен кричав своє, в залі знявся гармидер.

Болеміл простяг руку над столом і подав знак замовкнути. Коли мало-помалу запанувала тиша, і він хотів підвестися, озвався князь:

— Болеміле, говори зі свого місця сидячи.

Та Болеміл заперечив:

— Високий пане, я ще не такий немічний, щоб забути про пристойність.

Потім спроквола підвівся і, коли з сивим волоссям і довгою сивою бородою вже стояв перед столом, заговорив:

— Коли Вшебор говорив про одного чоловіка, що старший за нього і присутній у цій залі, то це про