Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 2

Тимофій відходив серед останніх, аби переконатися, що всі його люди встигли відступити. За ним похмуро скакав на своєму породистому коні Матвій і на смерть переляканий Кліщ, притулившись до шиї свого коня, щоби не дістати кулю. Обидва брати і їхній слуга відірвалися від переслідувачів та опинилися утрьох у пустім гаї, що спускався в невелику улоговину.

Матвій, вийшовши зі своєї похмурої замисленості, озирнувся — навколо було порожньо й тихо, тільки Кліщ їхав позаду. Це була удача! «Настав час!» — подумав він і, діставши пістолет, узяв його за дуло. Матвій побоювався стріляти, щоби пострілом не привернути уваги ані козаків, ані поляків, які могли шниряти поблизу. Не витягнув він і шаблі, оскільки на Тимофієві була кіраса, та і Клесінський хотів діяти напевно. Він пустив свого коня швидше, наздогнав брата й щосили вдарив того по голові важкою рукояткою свого пістолета. Удар дещо пом’якшила шапка, але однаково він був такий сильний, що оглушений Тимофій знепритомнів та звалився з коня. Матвій зістрибнув і заніс руку з кинджалом. Один рух — і на його шляху більше не буде суперника. Але тут Ворон немов відчув, що його господаря хочуть убити. Вірний кінь заіржав, піднявся дибки. Спритний Матвій ледве встиг ухилитися від кінських копит. Клесінський миттєво дістав свою шаблю й безжально, із розмаху, ударив коня. Ворон заіржав від болю, знову встав дибки, а Матвій знову змахнув шаблею, полосонув нею по горлу коня. З перерізаних артерій бризнула кров, обдавши Клесінського, — відважний Ворон захрипів, повалився на бік, стікаючи кров’ю.

— Проклята скажена худобина! — зло промовив Матвій. Він озирнувся навсібіч, але в гаю було порожньо — жодного свідка. Уже починало сутеніти, і навколо було тихо. Кліщ із невимовним жахом дивився на свого господаря, але мовчав.

Клесінський попрямував до непритомного Тимофія. Швидко окинувши поглядом брата, він вирішив перерізати тому горло. Але раптом рука Матвія затремтіла, і він опустив кинджал. Перед його очима промайнули спогади: Тимофій маленький — він тримає його на руках і радіє молодшому братику, а потім він уже нахабний отрок, а потім молодий козак, у якому палахкотить життя та веселощі... «Я не можу відняти його життя! Ні, ні! Не можу!» — подумав Матвій, важко дихаючи. Перший запал його ненависті був розтрачений на Ворона, який, умираючи, досі хрипів поруч.

Однак потім перед очима Клесінського сплив спогад Орисі та Тимофія, які пристрасно цілувалися. Знову в чоловікові скипіла ненависть і ревнощі. Знову його пересилила темна пристрасть. Він спохмурнів і ненадовго замислився, але потім сховав кинджал та дістав мотузку, зв’язав Тимофія й заткнув йому рот кляпом на той випадок, якщо він отямиться. Відтак Матвій зняв карабелю з пояса брата. «Я покажу їй цю шаблю, щоби вона повірила в його смерть», — подумав чоловік. Кліщ стояв поруч, не сміючи слова сказати, і лише із жахом дивився на своїх панів. «Чого витріщаєшся? Допомагай!» — наказав Матвій та за допомогою Кліща звалив непритомного Тимофія на шию свого коня. Потім він із коротким наказом «Сховай!» віддав Янові шаблю, усівся на свого коня і, кивком покликавши Кліща за собою, поїхав у бік польського табору. Їхати йому належало досить довго, адже треба було дати гак, аби не нарватися на козаків.

Утім, пан Матвій не проїхав і двох миль, як несподівано потрапив у засідку. Це був польський роз’їзд, що тинявся в осінніх сутінках, розраховуючи спіймати кого-небудь із козаків або знайти пригод на свою багатостраждальну голову. Зустріч із таким роз’їздом не обіцяла нічого доброго, проте Клесінський не злякався, хоча загін і оточив його. Чого може боятися той, хто зважився на Каїнів гріх? Зате Кліщ просто трусився від страху, дивлячись на поляків, і шепотів молитви, бо вважав, що тепер їх неодмінно вб’ють.

— Хто ваш начальник? — безстрашно запитав Клесінський. — Я говоритиму тільки з ним.

Уперед виїхав багато вдягнений шляхтич.

— Ти хто такий і чого нишпориш у пітьмі? — запитав він.

— Перш скажи, хто ти! — владно й категорично зажадав Матвій.

— Я ротмістр його милості князя Вишневецького, — відповів шляхтич, мимоволі підкоряючись владному тону. — Тільки ось для тебе, козаче, це неважливо, бо тобі однаково, від кого смерть приймати! — але потім ротмістр трохи задумався і під’їхав ближче до Матвія, силкуючись розгледіти того, з ким говорив.

«Схоже, я сам можу потрапити в дуже незручне становище! І треба ж мені було зустріти чортів Вишневецького!» — подумав Матвій. Він розраховував перейти на бік поляків і видати їм Тимофія як шляхтича, який зрадив Річ Посполиту. Поляки неодмінно стратили б його брата як бунтівника і зрадника, а сам Матвій не заплямував би своїх рук його кров’ю. Але зустріч із роз’їздом Вишневецького не обіцяла нічого доброго насамперед самому Клесінському — князь був дуже злопам’ятною людиною, і пан Матвій не сумнівався, що він добре пам’ятає розмову на немирівській доріжці. Але Клесінський не довго вагався — він зліз із коня, зняв та поклав на землю досі непритомного брата і сказав:

— Передай його милості, князю Вишневецькому, ось цей ось подарунок. Цей козак — Тимофій Клесінський на прізвисько Красунчик, рідний брат того самого Матвія Клесінського з Волховиць, що в Поділлі. Пан Матвій мав нахабство проявити нешанобливість до його князівської милості та образив його в Немирові цього літа. Гадаю, князь чудово пам’ятає той випадок і неодмінно буде щасливий отримати такий цінний подарунок, аби щедро відплатити пану Клесінському за нахабство. А ще цей козак — один із наближених до Хмельницького та знає багато цінних відомостей.

Потім, не дивлячись на вражених його словами й розгублених поляків, Матвій скочив на коня і швидко поскакав геть. Здивовані такими словами жовніри навіть не спробували його зупинити. А Кліщ поїхав за своїм паном слідом, поспішаючи і тремтячи всім тілом, побоюючись, що поляки от-от схаменуться й кинуться навздогін. Коли вже можна було не побоюватися погоні, Клесінський під’їхав до Кліща й неголосно промовив:

— Янку, якщо ти ляпнеш кому-небудь про це хоч єдиним словом, я клянусь тобі, своєму хлопові, що особисто з тебе живого шкуру здеру. Пам’ятай, що від твого мовчання залежить твоє життя!