Юрій Володимирович Сорока - Хотин
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За останні десятиріччя могутня Порта почала занепадати. І хоча зовнішній блиск влади, великі перемоги у війнах, неосяжні території завойованих земель не свідчили про занепад, почалося найгірше — влада прогнивала зсередини. В розкоші потопав давній Константинополь, стіни якого пам'ятали ще імператорів Риму. До столиці стікалися надзвичайні багатства із завойованих земель. Сотні й сотні тисяч динарів, цехінів, гасене і дукатів накопичувались у скарбницях різноманітних урядовців, роблячи їхні можливості все більшими і більшими. Катастрофічних розмірів набула торгівля посадами всіх рівнів влади, від санджак-беїв до візирів, від бюлюк-паші до гениш-ачераса. Внаслідок цього протягом трьох-чотирьох останніх десятиліть склалася ситуація, коли до керма державної влади прийшли не мудрі політики і талановиті військові, а ті, хто міг за це заплатити. Багатство, а не мудрість почало відігравати основну роль в управлінні могутньою імперією.
Не останню роль відігравав у цьому процесі розбрат у яничарському корпусі. Залізний осередок війська могутнього падишаха, гвардія, що на неї рівнялись усі, почала у дзеркальному відображенні відтворювати всі потаємні негаразди імперії. Погіршувалася дисципліна в яничарських «вогнищах», поширювалося пияцтво і розпуста. Багаті яничари, не соромлячись, торгували алкоголем і невільницями. Через певний час досвідчені вояки «поступились» і своїм правом померти за падишаха: не обмежені в коштах, вони наймали на своє місце, у разі війни, інших людей, не обов'язково обізнаних з військовою справою.
Блискучий Поріг могутніх Османів усе ще міцно тримався на своїх позиціях, але у його нетрях уже вчувалася тріщина. Чи не найбільшим доказом цьому був сам факт переговорів. Обламавши зуби, чвертьмільйонна армія показала свою неспроможність щось вирішувати. І тепер Собеський не збирався упустити ні найменшої вигоди. Його цікавила лише угода на умовах status quo ante bellum.[53]
Як і очікувалося, першим каменем спотикання на переговорах постало козацьке питання.
— Ми дуже невдоволені нашими давніми друзями з могутнього Ляхистану. Як відомо, Аллах заповідав, а Магомет, пророк його, доніс до відкритих вух правовірних принцип мирного життя і терплячого ставлення до своїх сусідів, — прикривши повіками вицвілі очі, монотонно говорив муфті Есаад. Велетенська біла чалма з золотими стрічками робила його схожим на неймовірних розмірів печерицю. — Тож, як добрі сусіди, не повинні ми шкодити одне одному. Бо дбайливий господар не обірве плоди з дерева у саду своєму, зламавши віти, і не постриже руно овець своїх, знявши з них шкіру. Чому ж тоді у добрах сусіда свого він діє подібним чином?
Плач правовірних лунає над їхньою землею. Мечеті палають, а кров невинних рікою тече там, де сам Магомет заповів жити дітям його. Скажи, о славний лицарю землі північної, чому Мелек-уль-Мекком, ангел смерті, збирає такий багатий урожай в Синопі і Трапезунді — в містах, названих меддахами райськими садами? Чому палають кораблі падишаха і його підданих у морі, а до стін Стамбула долітають хмари порохового диму, обкурюючи його?
Я сам дам відповідь на це питання! Тому що на безмежних землях Ляхистану, подібно до тяжкої виразки на тілі людини, виникло гніздо розбою. Гніздо самого диявола, який кігтями своїми вказує кривавим убивцям на беззахисні жертви його. Ім'я цим убивцям — козаки, а диявола — Запорізька Січ. Хіба король як справжній друг султана може припустити, щоби козаки й надалі топили у крові узбережжя Анатолії, щоби палали улуси кримського хана? Отже, я вважаю, і бачить Аллах — це правда, козаки й тільки вони стали першопричиною цієї війни. Тож перед тим, як ми перейдемо до інших пунктів нашої домовленості, я волів би, щоб ви пообіцяли усунути цю саму першопричину.
— Мудрість духовного наставника мусульман незліченна, як кількість зір на нічному небі! — відповів із поклоном Собеський. — І підтвердженням цього є те, що навіть великий падишах прислухається до думок наймудрішого муфті Есаада. Мені, і в першу чергу Речі Посполитій, що її я маю честь представляти, надзвичайно приємно чути від вас порівняння наших великих держав із добрими сусідами. А сусіди, як відомо, мають допомагати один одному, тож ми раді допомогти Блискучій Порті, якщо лише будемо в змозі зробити це.
Щодо козаків… Мені надзвичайно прикро чути від духовного пастиря мусульман слова про вбивства і грабунок його дітей. Але мушу застерегти вас від помилки. Річ у тому, що його милість король Сиґізмунд III ніколи не схвалював наїздів своїх підлеглих на добра кримські, а тим більше морські напади на міста імперії. Ще два роки тому його світлішим повелінням було наказано спалити човни, що ними низові козаки виходили в море. При цьому Сейм проконтролював виконання вимог.
Причина ж нападів на Крим — це безконечні напади татар на наші креси. Тисячі полонених, підданих короля, довгою вервечкою тягнуться до Кафи, а звідти до Оттоманської Порти, Сирії та Персії. Ллється кров. Отже, козаки змушені боронитися.
— Я не вважав би обороною зруйнування Варни п'ятнадцять років тому, Синопу і Трапезунду сім років тому, потім Кафи. Це є не що інше, як звичайний розбій.
— О, я згоден з вами, наймудріший. Мене не менше обурюють ці ганебні вчинки. Але смію запевнити, що це залишилось у далекому минулому. Останні походи здійснювали не запорожці. Це справа рук донських козаків. Крім того, повинен сказати, що велика провина лежить на колишньому козацькому гетьманові. Саме він здійснював хижацьку політику у відносинах з Османською імперією. Тепер Бородавка страчений самими козаками.
— Це нам відомо. Падишах, що є рукою Аллаха на землі, привітав таке рішення. Але чи саму правду говорить посол Ляхистану? Чи не іменем Сагайдак-бея лякають правовірні своїх дітей? Що ви скажете на нашу вимогу видати цього слугу диявола на суд падишаха?
Собеський кілька хвилин помовчав. Добре обізнаний зі східними звичаями, він не поспішав давати відповідь. І не бачив, як напружився за його спиною Іван Зискар, що до цього непорушно сидів на м'яких міндерах. Козацький полковник весь перетворився на слух, і лише пульсуюча жилка на скроні виказувала його стан. Але цього ніхто не помітив.
— Вам відомо, що козаки разом з польським лицарством прийняли на себе важку ношу із захисту нашої
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хотин», після закриття браузера.