Юліан Семенов - Прес-центр

Твоя правда, революційні пісні краще співати хороші, але в «Бодегіта дель медіо», що в Гавані, на Кавалерії, вміють це робити й сольно.

— Ти був на Кубі? — спитав Пепе.

Ромеро похитав головою.

— Розповідали…

(Він працював у «Бодегіта дель медіо», найпопулярнішій таверні старої Гавани, аж до шістдесят першого року; саме тоді його завербували; перейшов на нелегальне становище.)

— Хлопці, — спитав Пепе, — чому ви ніколи не всміхаєтесь?

— Зморщок боїмося, — відповів Боніфасіо, — обличчя старіють…

Пепе скрушно похитав головою.

— Ох, чорт, як хвилююсь… Просто ціпенію, коли хвилююсь, і в горлі дере.

— А ти розслабся, — порадив Боніфасіо, — накажи кожному своєму мускулу відпочивати, вели кожному біцепсу: «Миленький, ну, будь ласка, відпочинь, візьми з повітря кисень і жени його по крові, я зараз маю співати перед прем’єром, від цього залежить моє майбутнє, коли сподобаюсь йому, мене візьмуть у театр і на телебачення, я їздитиму по світу, знайду собі білу дівку, зароблятиму великі баки, а не сидітиму на шиї діда, про мене писатимуть у газетах, на тих сторінках, де друкують знімки Бельмондо, Аль Пачіно й Бе Бе, а потім який-небудь янкі напише для мене шоу в Голлівуді, і я заткну за пояс Белафонте». Отак треба розмовляти із своїм тілом… Годі, веди машину і не заважай нам з Ромеро розслабитися, нам також хочеться сподобатись полковникові Санчесу…

76

26.10.83 (18 годин 05 хвилин)

Френк По завжди відбувався жартом, коли його питали про родинні зв’язки з великим письменником.

— Я неодмінно тоді надрукував би свої візитні картки «Френк Едгар По-молодший…» На жаль, ми навіть не однофамільці. Мій дід приїхав у Штати з Афін, його звали Попандопулос, і всі янкі через це сміялися з нього, спробуй вимов, от він і перетворився з грека Мікіса Попандопулоса на американця Майкла По…

У Західну Європу Френк По приїхав два роки тому після семи місяців роботи в американській розвідці й п’яти місяців практики у Венесуелі під дахом ЮСІА.

Оскільки він дістав освіту в Гарварді (їхню сім’ю підтримував клан Онассіса), спеціалізувався з новітньої історії, закінчив семінар професора Ренкса, присвячений ліворадикальним рухам, відвідував лекції Герберта Маркузе, його після тримісячної перевірки службою контррозвідки призначили в підрозділ, зорієнтований на укорінення в середовище лівих і крайніх лівих груп; поступово Френка По готували для пересунення у той «сектор планування», де формували лівацькі організації, підбирали людей для поповнення партизанських з’єднань, які мали виступати з лозунгами «повалення імперіалізму», оголошувати терор «єдиним засобом боротьби з прогнилим світом капіталу й радянського гегемонізму» й навертати молодь Західної Європи до безорієнтирного бунту; така конструкція давала змогу стратегам ЦРУ не тільки таємно підтримувати правих екстремістів, ай — це було найголовніше — ставити на вірних їм політиків «жорсткої руки», які можуть загнуздати «безвідповідальних адептів тероризм, крайніх правих радикалів та агентів світового комунізму».

Однак робота в цьому підрозділі — свята святих ЦРУ — була наступною фазою для Френка По; спочатку йому доручили налагодити контакти з лівою професурою й керівниками студентських радикальних організацій у Західному Берліні, Парижі та Римі.

Шеф відділу, Дік Лоббс, інструктуючи його перед вильотом, говорив стомлено, кволим голосом:

— Ви повинні зрозуміти, Френк: ми працюємо під прицільним вогнем старих тюхтіїв з Капітолія, а їм аби покрасуватися перед телекамерами, подбати про демократію і зайвий раз звинуватити нас, розвідку, в тому, що втручаємося в зовнішньополітичні справи країни… Отже, ви не застраховані, як і всі ми, від можливого удару в будь-який час, з будь-якого боку… Ворог уміє працювати, він тримав в руках такі приводні паси, які й не снилися нам… Ви повинні жити в Європі так, щоб у вас були завжди напружені всі мускули, ви їдете в лігво, Френк… І постарайтесь витравити з себе цю нашу традиційну американську м’якотілість… Жорсткість, Френк, тільки жорсткість — суха, коректна, насторожена; майте на увазі, на вас цілком можуть вплинути чари тих, з ким вам належить зіткнутися… Але затямте: немає нічого страшнішого від перевертнів… Ви їдете до перевертнів, до безжалісних монстрів…

Однак заступник Лоббса, веселий і відвертий Нелсон Періфуа-молодший, проводжаючи Френка на аеродром, інакше напучував його, задумливо, з болем:

— Наш шеф — сам монстр, Френк… Він чудовисько, перелякане чудовисько. А ті, проти кого ви їдете працювати, — такий собі лакмусовий папірець, на якому проявляється настрій найталановитішої частини європейської молоді. Подумайте ще раз, чому ліва тенденція, дуже сильна в Європі, та й не тільки там, а далі, повірте мені, стане ще могутнішою? Бо ми тримаємося за старі догми, а прогрес відкидає догми. І ніякі не перевертні ці ліваки, а чесні бентежні люди, які не хочуть закривати очей на правду… Ваше єдине завдання полягає в тому, щоб не дати їм об’єднатися з Москвою, це головне, Френк, настройтесь саме на такий камертон, відкиньте зоологізм нашого нещасного шефа, він віджиле покоління, людина школи Гувера… Не думали про це?

— Ні. — По засміявся, закинувши свою красиву патлату голову.

— І бога ради, не сперечайтесь, не роздувайте ніздрі, а смійтесь разом з тими, хто об нас витирає ноги… Я ще застав той час, коли ми держали пальці на кнопках усього ліворадикального руху на заході Європи, ми диригували процесом, а тепер відгризаємося, підвиваємо президентові, який, по-моєму, став психом за часів Маккарті, коли слухали справи режисерів та письменників Голлівуду в комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності. Тоді він був босом акторської гільдії Штатів, відстоював чистоту мистецтва, топтав кремлівських агентів, таких як Чаплін, Брехт і Артур Міллер…

Френк По похитав головою, зітхнув.

— На одному полюсі шеф, який вимагає безпощадності, на другому — ви, його цілковита протилежність… Я попав у велику скруту, Нелсон.

— Це прекрасна скрута, Френк, вам можна позаздрити, є поле для маневрування; метатиметеся між різними полюсами, жвавіше працюватиме думка… Де можна буде, підтримаю я, коли знадобиться, поплачетесь шефу, йому подобається, коли плачуться, бо вони такі сльозливі, ці мумії, люблять сповіді… Тільки не признавайтеся йому, коли трахнете якусь гарненьку лівачку. Емансипація, фемінізм і так далі, він вам цього не простить, він, по-моєму, жодного разу не зрадив дружину, тому що зоологічно боїться своєї шкарбанки і ридає на недільних проповідях, чортів пуританин… Отже, сміливість, Френк, сміливість, тільки сміливість… А ще доброзичливість до тих, кого ми поки що називаємо противником… І риск… Ніколи не бійтеся рискувати, переможця не судять… Чим більше друзів ви матимете серед лівих, тим більше цінитимуть вас у Ленглі, це вже повірте мені… Найголовніше — довести свою компетентність… Потім настане час — і ви диктуватимете свої умови тим,