Мішель Монтень - Проби

від рук Сулли і здобули свободу за ухвалою і дозволом сенату. Коли це рішення попало під нову каденцію, сенат засудив ці самі міста на плату гарачу по-давньому, заявивши, що гроші, виплачені як викуп, вважатимуться за пропалі. Домові війни часто подають такі погані приклади. Ми караємо окремих осіб лише за те, що вони повірили нам тоді, коли ми належали до іншого табору; один і той самий урядовець накладає на когось, зовсім невинного, кару за переміну своїх же власних переконань. Учитель чубить учня за його слухнянство, а поводир сліпця, якого він веде. Мерзенний образ правосуддя!

Бувають і в філософії фальшиві й уразливі правила. Приклад, наведений нам на те, аби вивищити особисту вигоду над даним нами словом, не досить, попри всі обставини, мене переконує. Опришки впіймали вас, а потім пустили на волю, взявши з вас присягу заплатити певну суму. Неслушно б хтось твердив, що чесна людина вільна від свого слова і не потребує платити, вирвавшись із їхніх рук. Справа стоїть інакше: те, що обава звеліла їй зробити, вона зобов'язана зробити і потім, без обави. Якби вона навіть зневолила лише мій язик, а не волю, я все одно повинен твердо триматися мого слова. Щодо мене, коли часом траплялося слову необачно зриватися з уст, випередивши думку, я завжди соромився зрікатися того, що обіцяв. Інакше, зі щабля на щабель, ми зведемо нанівець права тих, хто може покладатися на наші присяги й клятви. Ніби на справжнього мужа може вплинути ґвалт. Цицерон, Про обов’язки, III, 30. Особисті інтереси можуть вважатися за законні і вибачати нам за клятву лише в єдиному разі, якщо ми обіцяли щось зле і несправедливе: бо право цноти вище над право нашого зобов'язання.

Я вмістив колись Епамінонда у першій лаві кращих людей і не відступлюся від цього. Як же високо розумів він свою повинність, він, який ніколи не вбив жодного переможеного його правицею, який не дозволив собі навіть задля безцінного добра — свободи батьківщини — згладити тирана або його поплічників без дотримання форм правосуддя. Він теж уважав за лиху людину, хай і доброго обивателя, того, хто серед ворогів і в запалі січі не милує зустрінутого по стороні супротивній приятеля чи гостя. Ото душа пречистого гарту! Вносити в наймужніші і найґвалтовніші діяння доброту і людяність та ще й доведені до такої витонченості, яку тільки можна знайти в філософських школах. Чи то було від природи таке велике серце, могутнє і гартоване в змаганні з муками, смертю та убозтвом, чи його пом'якшило самовиховання, але воно зробилося надзвичайно ніжним і щирим. Страхітливий кров'ю і залізом, він пре, топчучи і крушачи, супостата, непереможного для кожного іншого; і нараз у розпал і гущі січі опускає додолу меч, побачивши свого гостя і приятеля. Власне, він умів командувати на війні, якщо був здатний відчувати докори доброго серця у самому запалі її, у найпекельнішому вогні, в нестямі кровопролиття. Бо це диво: вкладати в такі вчинки якийсь образ справедливості, і тільки незломність Епамінонда могла примішувати до них ласкавість і поблажливість найчистішої невинності. Там, де один воєначальник сказав мамертинцям, що права безголосі перед збройними людьми, другий відповідає народному трибунові, що є пора для правосуддя, а є пора для війни, а третій, що брязкіт зброї не дає йому чути голосу законів, Епамінондові ніщо не заважало чути голоси ввічливості і щирої ґречності. Чи не перейняв він у своїх ворогів звичаю офірувати, йдучи на війну, приноси Музам, щоб їхня знада і веселість злагоджували притаманну війні ярість і жорстокість?

Тож не лякаймося слідом за таким великим майстром думати, що якісь речі заказані навіть щодо ворогів; що вселюдське благо не повинно жадати від усіх усього, всупереч особистим підходам; навіть при розриві державних угод пам’ятаючи про права приватника. Тит Лівій, ХХV, 18:

Жодна власть не в змозі запобігти,

Щоб переступу не допустився друг;

Овідій, Листи з Понту, І, 7, 37

і що не всі речі дозволені чеснякові на службі королю чи громадському добру, або законам. Бо вітчизна горує не над усіма обов’язками і для неї корисно мати громадян, які люблять своїх батьків, Цицерон, Про обов’язки, III, 23. Ця наука дуже на часі: нам не треба заковувати серце в залізні бляхи, досить, що наші рамена ними прикриті. Досить вмочати пера в атрамент, не вмочаючи їх у кров. Якщо топтати дружбу, власні зобов'язання, власні слова і покревенство для громадського добра і послуху зверхності — це велич духу і знак рідкісної і особливої цноти, вельми імовірно, нехай нам це дарують, що така велич не може ужитися з душевною величчю Епамінонда.

Огиду будять у мені ті скажені під'юджування заблудлої душі:

Допоки зброя блискає, хай вас не зворушує

Жоден образ батьків, посталих перед вами,

Шановані лиця відганяйте мечем.

Лукан, VII, 320

Позбавмо ж вроджених злосливців, кровопивців і зрадників цієї видимості слушності; забудьмо про таке правосуддя, потворне і біснувате, і більше тримаймося людських взірців. Скільки ж тут може час і приклад! Під час домової війни у потичці проти Цинни Помпейовий вояк убив брата, не пізнавши його серед ворогів, із сорому й жалю сам одібрав собі життя; кілька років по тому, на іншій домовій війні такого ж самого народу інший солдат, убивши власного брата, зажадав нагороди від зверхників.

Зле аргументує той, хто чесність і красу якогось вчинку доводить його корисністю; і зле висновує, гадаючи, що кожен зобов'язаний робити такі вчинки і що корисний вчинок чесний для кожного:

Не все однаково для всіх підходить.

Проперцій, III, 9, 7

Візьмімо за приклад найпотрібнішу і найкориснішу з людських спільнот, а саме шлюб; та ось собор святих отців вважає, що чесніше не одружуватися, і забороняє брати шлюб найшанованішій касті; так ми віддаємо до стада не таких цінних коней.

Розділ II

Про жаль

Інші творять людину; я ж її описую і змальовую тут особистість, обдаровану досить убого. Якби мені випало ліпити її заново, я б створив її, звичайно, геть-то відмінну. Тепер діло пропаще. Риси мого мальовидла не збиваються з дороги, дарма що повсякчас змінюються і розбігаються. Світ — це тільки вічна гойдалка. Все, що міститься в ній, без угаву хитається: земля, кавказькі бескети, єгипетські піраміди, як гамузом, так і самі собою. Навіть сталість є не чим іншим, як трохи сповільненим хитанням. Я не можу усталити мого предмета. Він гойдається і кренделі виписує, ніби