Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Вночі хтось відвідав гостьовий будиночок і приніс неприємний подарунок. На ґанку лежав напівобвуглений труп розчленованої кішки. Їй відрізали голову і ноги, після чого з тіла здерли шкуру і витягли кишки та шлунок; їхні шматки валялися коло трупа, який, схоже, палили на вогні. Голову кішки залишили незайманою і прикріпили до сідла мотоцикла Лісбет Саландер. Рудо-коричневу шкурку Мікаель упізнав.

Розділ 22

Четвер, 10 липня

Вони снідали в саду, справляючи мовчанку, і пили каву без молока. Лісбет дістала маленький цифровий апарат «Кенон» і зафіксувала страхітливе видовище, а потім Мікаель приніс мішок для сміття і все прибрав. Він поклав мертву кішку в багажник позиченої машини, але до пуття не знав, що йому робити з останками. Мабуть, слід було заявити до поліції про знущання з тварини і, можливо, про загрозу насильства, проте він погано уявляв собі, як зможе пояснити причину всього цього.

О пів на дев’яту повз них у бік моста пройшла Ізабелла Ванґер. Вона їх не побачила або вдала, що не помітила.

— Як ти себе почуваєш? — нарешті спитав Мікаель.

— Нормально. — Вона подивилася на нього спантеличено.

«Гаразд. Значить, йому хочеться, щоб я розхвилювалася», — відзначила вона.

— Коли я знайду тварюку, — провадила далі вона вголос, — яка замучила безневинну кішку тільки для того, щоб нас застерегти, я її як слід оброблю бейсбольною биткою.

— Ти думаєш, це застереження?

— У тебе є краще пояснення? І це означає ще дещо.

Мікаель хитнув головою:

— Хай там що ховається за цією історією, ми вочевидь розтривожили когось так, що штовхнули його на божевільний вчинок. Але тут є й інша проблема.

— Знаю. Це принесення в жертву тварини у дусі п’ятдесят четвертого і шістдесятого років. Але здається малоймовірним, щоб убивця, котрий орудував п’ятдесят років тому, тепер бігав тут і розкладав на твоєму порозі трупи замучених тварин.

Мікаель погодився.

— У такому разі мова може йти тільки про Харальда Ванґера та Ізабеллу Ванґер. Є ще кілька літніх родичів з боку Юхана Ванґера, але ніхто з них в тутешніх місцях не живе.

— Ізабелла — злостива чортиця, — зітхнув Мікаель. — Вона цілком здатна вбити кішку, але сумніваюся, щоб вона носилася скрізь і пачками вбивала жінок у п’ятдесятих роках. Харальд Ванґер… не знаю, він здається таким слабким, що ледве ходить, і мені важко собі уявити, щоб він вишмигнув уночі, зловив кішку і вчинив усе це.

— Якщо тут не діяло двоє. Старий і молодший.

Раптом Мікаель почув шум мотора, підвів погляд і побачив, що в бік моста віддаляється машина Сесілії.

«Харальд і Сесілія?» — подумав він.

Проте повірити в спільні дії цієї пари він не міг: батько з дочкою не спілкуються і ледве розмовляють одне з одним. І попри обіцянку Мартіна Ванґера поговорити з Сесілією, вона як і раніше не відповідала на Мікаелеві дзвінки.

— Це має бути хтось, кому відомо, що ми робимо і що в нас є успіхи, — сказала Лісбет Саландер, підвелася й пішла в дім.

Коли вона повернулася, на ній був шкіряний комбінезон.

— Я їду до Стокгольма. Повернусь увечері.

— Що ти збираєшся робити?

— Дещо привезти. Якщо хтось здурів так, що розправився з кішкою, він або вона може з таким же успіхом напасти наступного разу на нас самих. Або підпалити будинок, поки ми спатимемо. Я хочу, щоб ти сьогодні з’їздив до Хедестада і купив два вогнегасники і два пожежних сповіщувачі. Один з вогнегасників має бути хладоновим.

Не прощаючись, вона надягла шолом, завела мотоцикл і покотила через міст.

Мікаель викинув останки кішки до сміттєвого бака біля бензоколонки, а потім поїхав до Хедестада і купив вогнегасники й пожежні сповіщувачі. Поклавши їх у багажник машини, він пішов до лікарні. Мікаель заздалегідь здзвонився з Дірком Фруде і домовився про зустріч в лікарняному кафетерії, де розповів йому про те, що трапилося вранці. Дірк Фруде став блідий мов полотно.

— Мікаелю, я ніяк не розраховував на те, що ця історія може виявитися небезпечною.

— Чому ж? Адже наше завдання — пошук убивці.

— Але хто міг… це просто безумство. Якщо життя ваше і фрекен Саландер виявляється під загрозою, ми повинні все це припинити. Хочете, я поговорю з Хенріком?

— Ні. Ні в якому разі. Я не хочу, щоб у нього стався ще один інфаркт.

— Він весь час запитує, як у вас справи.

— Перекажіть йому, що я продовжую розплутувати історію далі.

— Що ви хочете робити?

— В мене є кілька питань. Перший інцидент стався відразу після того, як у Хенріка трапився інфаркт, коли я їздив на день до Стокгольма. Хтось обшукував мій кабінет. На той час я саме розкрив біблійний код і знайшов знімки з Йєрнвегсґатан. Я розповів про це вам і Хенрікові. Мартін виявився в курсі, позаяк допомагав мені потрапити до «Хедестадс-курірен». Хто ще міг про це знати?

— Ну, я напевне не знаю, з ким Мартін міг розмовляти на цю тему. Проте Бірґер із Сесілією знали. Вони обговорювали ваше полювання за знімками. Олександр теж знав. А ще Гуннар і Гелен Нільссон. Вони тоді саме провідували Хенріка і були під час розмови. І Аніта Ванґер.

— Аніта? Та, що живе в Лондоні?

— Сестра Сесілії. Коли в Хенріка стався інфаркт, вона прилетіла додому разом із Сесілією, але жила в готелі і, наскільки мені відомо, на острів не виїздила. Аніта, як і Сесілія, не хоче зустрічатися з батьком. Але вона відлетіла назад тиждень тому, коли Хенріка перевели з реанімації.

— Де живе Сесілія? Я бачив, як вона вранці переїздила через міст, але в неї вдома темно і замкнуто.

— Ви її підозрюєте?

— Ні, просто цікавлюся, де вона є.

— Вона живе у свого брата, у Бірґера. Звідти можна прийти навідати Хенріка пішки.

— Ви знаєте, де вона зараз?

— Ні. Але вона, в усякому разі, не в лікарні.

— Дякую, — сказав Мікаель і підвівся.

В лікарні та її околицях від родини Ванґер просто не було проходу. Через хол, у бік ліфтів, прямував Бірґер Ванґер. Мікаель не мав бажання з ним бачитись і почекав, доки той зник, а потім вийшов у хол. Зате в дверях, майже на тому ж місці, де зустрівся з Сесілією Ванґер під час минулих відвідин лікарні, він зіткнувся ніс у ніс з Мартіном Ванґером. Вони привітались і потисли один одному руки.

— Ви провідували Хенріка?

— Ні, просто побачився з Дірком Фруде.

У Мартіна Ванґера був натомлений вигляд, очі запали. Мікаелю спало на думку, що за півроку їх знайомства Мартін значно постарішав. Боротьба