Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

себе, обхопила його руками та ногами, тісно переплелася з ним, ми були одним цілим. Узяла його руку, досить велику, і вплела свої пальці в його, цілуючи кожну ямочку на них. Він був мені такий рідний. Я знала його тіло так, як не знала Патрикове, — його сильні та слабкі сторони, шрами та аромати. Я так близько поклала своє лице біля його, що риси на обличчі стали нерозбірливими. Я куйовдила його волосся, гладила його шкіру, брови. Сльози невпинним потоком текли по моїх щоках, мій ніс упирався в його. А він весь цей час мовчки спостерігав за мною, ретельно вивчаючи мене, наче хотів зберегти в пам’яті кожну мою молекулу. Він вже наче відступав, відходив туди, де я його не дістану.

Я поцілувала його, намагаючись повернути. Цілувала його, довго притуляючись до його губ, наші подихи змішувалися, а мої сльози ставали сіллю на його шкірі. І я знала, що якісь його малі частинки стануть моїми малими частинками, поглинуті, увібрані, живі, вічні. Я хотіла притиснутись до нього всім своїм єством, хотіла вселити в нього волю до життя, змусити його жити. Я розуміла, що мені страшно жити без нього. «Як же ж це, ти ж руйнуєш моє життя! — хотіла кричати я, вимагати від нього не робити цього. — А я, виходить, не маю навіть права сказати тобі щось про твоє?»

Проте я обіцяла.

І я просто обіймала його, Вілла Трейнора, колишнього вундеркінда із Ситі, колишнього екстремального пірнальника, спортсмена, любителя подорожей, коханця. Міцно обіймала й нічого не казала, проте все-таки мовчечки говорила про те, що його кохають. Як сильно його кохають!

Не можу сказати, скільки ми отак провели часу. Якось нечітко чула я спокійну розмову десь за дверима, пошаркування взуттям, церковний дзвін десь далеко. А потім він важко видихнув, здригнувся й поклав свою голову так близько до моєї, що ми могли чітко бачити одне одного.

Я почала кліпати. Він легенько всміхнувся, можна сказати, вибачливо.

— Кларк, — тихо промовив він, — можеш покликати моїх батьків?

27

КОРОЛІВСЬКА СЛУЖБА У СПРАВАХ СУДОЧИНСТВА

Головному прокуророві

конфіденційно

щодо Вільяма Джона Трейнора

04.09.2009

Кожного свідка зазначеної вище справи допитали детективи.

Подаються всі відповідні документи.

Суб’єктом розслідування є 35-річний містер Вільям Трейнор, колишній партнер фірми «Мединлі Льюїс», розміщеної в Ситі. 2007-го року містер Трейнор зазнав травми хребта внаслідок автокатастрофи. Йому діагностували параліч чотирьох кінцівок (С 5/6 квадриплегія) з обмеженою рухливістю лише однієї руки, що вимагало цілодобового догляду.

Медична історія додається.

Документи свідчать, що перед поїздкою до Швейцарії містер Трейнор намагавсь упорядкувати свої справи. Його адвокат, містер Майкл Ловлер, передав нам підписану та завірену заяву про наміри, а також копії всіх відповідних документів щодо його попередніх консультацій з клінікою.

Родина та друзі містера Трейнора виявляли, стійкий опір його бажанню дочасно збавити собі віку, проте, враховуючи його історію хвороби й попередні подібні спроби (детально описані в лікарняних записах), його інтелект та силу волі, вони, очевидно, були не в змозі відрадити його від задуманого, навіть упродовж шестимісячного періоду, узгодженого з ним спеціально задля цієї мети.

Слід зауважити, що одним з бенефіціарів заповіту містера Трейнора є його наймана доглядальниця міс Луїза Кларк. Через її відносно недовгу співпрацю з містером Трейнором розмах його щедрості викликає деякі підозри. Однак усі сторони запевняють, що не бажають оспорювати встановлені та юридично завірені побажання містера Трейнора. Неодноразово міс Кларк допитувано, і поліція вважає, що вона зробила все, що могла, щоб відмовити містера Трейнора від своїх замірів (як свідчення додається «календар пригод» міс Кларк). Також зазначаємо, що місіс Камілла Трейнор, його матір, мировий суддя впродовж багатьох років, подала на відставку через публічність цієї історії. Зрозуміло, що вони з містером Трейнором розлучилися незабаром після смерті їхнього сина.

Хоча за застосування евтаназії іноземними клініками Королівська Служба у справах судочинства не заохочує, проте, судячи із зібраних свідчень, очевидним є той факт, що дії родини містера Трейнора та його доглядальниці не виходять за рамки законодавства щодо евтаназії та можливого судового переслідування близьких до померлого людей.

1. Містера Трейнора було визнано дієздатним і таким, що мав «добровільне, чітко встановлене та обдумане» бажання обрати таке рішення.

2. Немає фактів його психічної хвороби чи примусу з будь-чийого боку.

3. Містер Трейнор вказував однозначно на свої наміри вчинити самогубство.

4. Каліцтво містера Трейнора було важким та невиліковним.

5. Дії людей, які супроводжували містера Трейнора, мали мінімальний ефект та вплив.

6. Дії людей, які супроводжували містера Трейнора, можна охарактеризувати як примусове сприяння під тиском самої жертви.

7. Усі сторони сприяли поліції в розслідуванні цього випадку.

Надавши всі факти й враховуючи позитивні характеристики всіх сторін справи, свідчення та докази, вважаю недоцільним провадити судове переслідування учасників цієї справи. Вважаю, що якщо або коли пролунає будь-яка публічна заява щодо цієї справи, генеральний прокурор повинен заявити: справа Трейнорів не є прецедент, а Королівська Служба у справах судочинства розглядатиме кожну справу згідно з індивідуальними особливостями та обставинами.

З найкращими побажаннями,

Шейла Мак-Кіннон

Королівська Служба у справах судочинства

Епілог

Я просто дотримувалась інструкцій. Сіла в затінку темно-зеленого тенту кав’ярні, оглядаючи всю Ру де Франкс Буржва. Холоднувате сонце паризької осені зігрівало мені щоку. Офіціант з гальською спритністю поставив переді мною тарілку з круасанами та велике горня заварної кави. За сотню ярдів униз по вулиці двоє велосипедистів зупинилися біля світлофора та завели розмову. В одного був синій рюкзак, з якого стирчали врізнобіч два великі багети. У повітрі, спертому та задушливому, витав аромат кави, тістечок та їдкий запах сигарет.

Я дочитала Трининого листа (вона могла б зателефонувати, але було задорого дзвонити за кордон). Вона була топ-студенткою на своєму курсі й завела собі нового бойфренда, Сандипа, який ніяк не міг вирішити, чи працювати в компанії свого батька, яка десь за межами Гітров імпортувала та експортувала товари, та музичний смак якого був навіть гірший, ніж у неї. Томас страшенно радів, що перейшов у наступний клас. У тата на роботі все йшло дуже добре, й він переказував мені свої вітання. Трина була певна, що мама мені пробачить. Вона стеменно одержала мого листа й прочитала його. Їй просто потрібно ще трохи часу.

Я відсьорбнула трохи кави й на хвильку перенеслася до Ренфрю-роуд, дому, який, здавалося, за мільйон миль ізвідси.

Я сиділа й мружилася від похмурої погоди, спостерігаючи, як жінка в окулярах від сонця опоряджала свою зачіску, дивлячись у віддзеркалення у вікні крамниці. Вона підібрала губи, трішки розправилася й пішла собі