Salamander - Темні нащадки, Salamander

Аурелія мовчала, але відчула, як її серце трохи пом'якшало від його слів. Вперше за довгий час вона дозволила собі припустити, що, можливо, вона не така вже й самотня. Її думки плуталися, але щось у його голосі звучало так щиро, що вона не змогла залишитися байдужою.

Вона повільно притулилася до нього, шукаючи підтримки, якої їй так бракувало. Її рухи були невпевненими, ніби вона боялася, що це тепло може зникнути в будь-яку мить. Каель обійняв її міцніше, але без натиску, залишаючи простір для її рішень. Його спокій і впевненість передавалися їй, ніби він мовчки говорив: "Я тут, і ти не одна".

Аурелія відчула, як її серце починає битися ще швидше, але не від страху, а від чогось іншого — відчуття, яке вона давно не дозволяла собі відчути. Її внутрішній хаос почав стишуватися, поступаючись місцем теплу, яке розливалося по її грудях. Вона підвела погляд, зустрічаючи його очі. У цьому погляді було все: підтримка, розуміння, і, можливо, навіть щось більше.

Її рука несвідомо торкнулася його плеча, ніби шукаючи підтвердження, що він справді поруч. Всі її сумніви і страхи на мить відступили. Вона нахилилася ближче, і її губи ніжно торкнулися його. Це був обережний жест, наповнений невпевненістю і водночас глибинними почуттями, які вона не могла висловити словами.

Каель спершу застиг, здивований її сміливістю, але вже за мить його рука обережно торкнулася її спини. Він відповів на її поцілунок, не поспішаючи, ніби боявся злякати цей крихкий момент. Його рухи були лагідними, але впевненими, передаючи їй усе те, що він не міг сказати словами. У цю мить їм не потрібні були пояснення чи слова — усе було зрозуміло без них.

Аурелія подивилася на Каеля, її очі були повні емоцій, які вона довго тримала в собі. Вона зробила кілька повільних кроків до нього, і її голос став м'якшим, але водночас переконаним.

— Каель, я завжди тебе любила, навіть коли була в світі людей, — промовила вона, її слова звучали як зізнання, яке довго не могло знайти вихід. — Я не розуміла цього одразу, не могла збагнути, що відчуваю, але щось всередині мене знало, що ти будеш моїм. Незважаючи на все, що сталося, незважаючи на всі перепони, які ми з тобою пережили. Можливо, це магія, можливо, це зв'язок між нами, але я знаю, що тебе не можна просто забути.

Каель дивився на неї, його серце билося швидше від слів, які він не чекав почути. Це була не просто відданість або прихильність — це було глибоке, істинне почуття, яке навіть роки боротьби не могли зламати. Він зробив кілька кроків до неї, простягнув руку і м'яко підняв її підборіддя, дивлячись в очі.

— Аурелія, я теж завжди знав це, навіть коли ти була далеко. Я відчував, що між нами є щось більше, ніж просто зв'язок або магія. Ти не просто моя королева, ти частина мене, і я... — Він зробив паузу, підбираючи слова, — я готовий стояти поруч з тобою, через все, що буде попереду.

Вони сиділи поруч, і в цю мить час зупинився. Їхні погляди зустрілися, і між ними панувала тиша, яка говорила більше, ніж будь-які слова. Це було те глибоке, непохитне почуття, яке поєднувало їх на всіх рівнях — і як партнера, і як вірних союзників, і як закоханих.

Каель уважно подивився на Аурелію, його очі випромінювали теплоту і приховану тривогу. Він повільно наблизився до неї, помічаючи, як втома лягла на її тендітні плечі. Її обличчя, хоч і залишалося гордим, видавало виснаження.

— Ти пережила надто багато, моя королева, — промовив він тихо, але твердо, ніби намагаючись переконати її більше, ніж себе. Його голос був сповнений турботи, але в ньому відчувалася рішучість. — Тобі потрібно перепочити. Ти зробила все, що могла, і навіть більше. Тепер дозволь собі хоча б трохи спокою.

Він обережно простягнув руку, торкнувшись її плеча. Аурелія на мить вагалася, але зрештою дозволила йому допомогти. Її рухи були повільними, наче кожен крок вимагав неймовірних зусиль. Каель підтримував її, його рука міцно лежала на її спині, ніби захищаючи її від усього світу.

— Ходімо, — тихо сказав він, і вони разом рушили коридором. Їхні кроки відлунювали в тиші палацу, де навіть стіни, здавалося, співчували її втомі. Аурелія ледве трималася на ногах, але поруч із Каелем вона відчувала, що може йти далі, хоча б ще кілька кроків.

— Відпочинок зараз — це те, що тобі потрібно найбільше, — продовжив він, коли вони дійшли до її покоїв. Його слова звучали як наказ, але водночас були наповнені таким теплом, що вона не змогла йому заперечити. — Ти потрібна нам сильною. Але зараз... зараз ти маєш подбати про себе.

Він відкрив двері й допоміг їй увійти до кімнати. Там було тихо й затишно, ніжне світло свічок наповнювало простір. Каель обережно посадив її на ліжко, нахилився і поправив подушки. Його руки, сильні й дбайливі, торкнулися її волосся, розгладжуючи неслухняні пасма. Потім він м'яко поцілував її у лоб.

— Спи, моя королева, — прошепотів він, накриваючи її ковдрою. Його голос був тихим, але сповненим впевненості. — Я тут. Все буде добре.Аурелія, відчуваючи його присутність, повільно заплющила очі. Її дихання вирівнялося, і вона нарешті заснула, знаючи, що з ним вона в безпеці.