Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Розділ 22

- Давай, богатирка! – на всю кричав Хорс, підбадьорюючи Ярославу.

Підбадьорюючи і заливисто регочучи. «Хоч комусь весело», - думала в цей момент дівчина і щосили намагалася не впасти. Як там сказали? «Треба танцювати по колу, не відпускаючи стрічку, а остання дівчина, що вистояла, стане Зорею»? Та тільки Ярославі це більше нагадувало не танець, а справжнє випробування. З кожним колом музика грала все швидше, а крутитися в хороводі ставало все важче. Тим більше, що в колі залишилися майже одні навії, крім самої Ярослави, Василини та рудоволосої дівчини.

Народ, що зібрався, сприймав все, як забаву. Хтось вигукував похвальбу, хтось кидав жарти, а дехто навіть, заради втіхи, робив ставки. Ярославу ж все це тільки збивало з пантелику. Вона ніяк не могла зосередитися і шукала в натовпі поглядом Ягинішну чи чугайстра. Але допомоги нема звідки чекати, тож доведеться якось справлятися самій.

Недоброзичливці постійно намагалися наздогнати Ярославу і збити з ніг. Мало того, що приходилось крутитися в танці, ухилятися від ліктів, волосся і вінків, що злітали від швидкості, так ще й вниз треба дивитися, щоб не спіткнутися об чиюсь підніжку або не послизнутися на повороті.

Хоровод зупинявся, позначаючи, що хтось із учасниць вибув, і за мить закручувався з новою силою. На черговому колі дівчина з навйого народу аж надто близько підібралася до Ярослави. Як не намагалася та втекти від підніжок суперниці, але дівча щоразу з новою силою наздоганяла. Зрештою вона виявилася так близько, що мало не збила суперницю з ніг. Але нав’є дівчисько відштовхнула рудоволоса незнайомка і разом з нею стрімголов покотилася по траві.

Урешті у хороводі залишилося лише двоє: Ярослава та Василина. Як тільки заграла музика, друга спробувала наздогнати суперницю, але постійно спотикалася. Ярослава виразно читала на обличчі дівчини рішучість та ворожість. Ну ось як їй пояснити, що Ярослава не заграє з Матвієм? Не скажеш же, що у коханого Василини вселився божич і тепер Ярослава зобов'язана його охороняти. Тим більше не добре напувати хлопця зіллям та дурити йому голову. Все по-чесному має бути.

В черговий раз, коли танцюючих розділяв лише крок, Василина знову оступилася і цього разу впала, покинувши хоровод. До того ж, дівчина невдало приземлилася прямо біля ніг суперниці і нещадно роздерла поділ сорочки.

«Та що їй так сьогодні не щастить?» - здивувалася Ярослава, але з приводу програшу Васі сильно не сумувала. Тим часом натовп весело аплодував. Раптом Василина схопилася на ноги і зло вимовила:

- Жаль, Варвари на святі немає. Вона б задала тобі жару! Нічого, я ще поквитаюсь з тобою!

Хтось привітав Ярославу з перемогою та вручив грамоту, тож дівчина не помітила, як Василина зникла у натовпі. Ось уже несподіванка - отримати документ із написом: «Чароборська Зоря року». Деякі зі знайомих підходили щиро привітати Ярославу з перемогою, але та слухала їх у пів вуха і мріяла лише про кухоль води. А краще ціле цебро. Тому, коли до неї підійшов Хорс у супроводі незнайомого хлопця, дівчина висмикнула у гостя з рук напій і жадібно осушила кухоль.

– Дякую, – подякувала Ярослава, повертаючи посуд.

Той у відповідь лише пирхнув і раптом дівчину осяяло:

- Баюн?

- Як же ти мене впізнала? – ошаліло здивувався хлопець.

- А хто ще у нас завжди невдоволено пирхає? Тільки ти, - дівчина розвела руками і придивилася до людського вигляду кота.

Баюн виглядав старшим за Матвія, але ніяк не старим. Акуратно зачесані чорні кучері, густа підстрижена борода із закрученими вусами та яскраві золотисті очі виділяли хлопця на тлі інших. Ти подивися, ще й модні джинси роздобув. Ось хто до свята підготувався!

- Тепер з гордістю можу вручити тобі твою нагороду, - сказав Хорс і простягнув долоню.

У руці хлопця виблискував бурштиновий амулет Ярослави.

- Звідки він у тебе? - здивувалася та.

- Зняв з тебе перед битвою, а ти й не помітила, - самовдоволено відповів Хорс.

– Ти що зробив? – широко розплющила очі дівчина. – Це ж мій захист від нав’їх! Мені без нього мало всі ноги не відтоптали! Або чого гіршого!

- Не відтоптали ж, - знизав плечима Хорс. - Я його силою наситив, тепер це справжня чаклунська річ. Не дякуй.

- Та за що дякувати? – не розуміла Ярослава. – Я ж не чарівниця! Навіщо мені…

- Ану тихо! – втрутився Баюн. – Не сваримося! Хорсе, дякую за подарунок. Ярослава, молодець, що впоралася. Тільки навіщо ти полізла у хоровод? Ти хоч розумієш, що це означає?

- Так, - впевнено кивнула дівчина. - До кінця свята супроводжуватиму Хорса. Там ще пара обрядів всього залишилася.

- Та не до кінця свята, а до кінця року! - засмучено вигукнув Баюн.

Ярослава здивовано ахнула, а ось Хорс навпаки задоволено посміхався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍