Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Голден зітхнув і закрив обличчя долонями.

— Гаразд. Який він на вигляд?

— Поясанин. За п’ятдесят... або за сорок, але сильно

пошарпаний. Біла сорочка, темні штани. Ідіотський капелюх.

— Коп?

— Так точно. Але кобури не видно.

— Ну що ж, — знизав плечима Голден. — Стеж за ним, але

причин

нервуватися

нема.

Ми

не

робимо

нічого

протизаконного.

— Крім того, що прилетіли на краденому марсіянському судні, капітане? — поцікавилася Наомі.

— Ти мала на увазі на цілком легальному газовому танкері, з документами і реєстрацією, що підтверджують його цілковиту

легальність? — ледь помітно усміхнувся Голден. — Якщо попри

все це нас викрили, то зупинили б іще в доках, а не ходили б

назирці.

Рекламний екран на стіні показував барвисті хмари, пронизані

спалахами блискавиць, і запрошував Голдена відвідати

мальовничі курорти під куполами на Титані. Голден ніколи не

бував на Титані, тож йому раптом страшенно забажалося

опинитися саме там. Кілька тижнів прокидатися коли захоче, їсти в дорогих ресторанах, гойдатися в гамаку і споглядати

різнокольорові атмосферні явища Титана над головою...

звучить, як рай! І якщо вже так фантазувати, то можна

допасувати туди й Наомі, яка саме наближається до гамака, несучи спокусливі фруктові коктейлі.

Фантазія розвіялася, щойно вона заговорила.

— Наша зупинка, — сказала Наомі.

— Еймосе, перевір, чи наш друг зійде за нами, — наказав

Голден, підводячись.

Коли вони вийшли і ступили з десяток кроків коридором, Еймос за спиною шепнув йому на вухо:

— Зійшов.

Херня. За ними «хвіст» — але, з іншого боку, причин

відмовлятись од відвідин Ліонеля не було. Фред не уточнював, що варто було зробити із самозваним власником «Скопулі». Не

арештують же їх просто за те, що вони постукають у двері

готельного номера. Голден заходився голосно насвистувати

веселу мелодію, аби показати своїй команді — й тому, хто йшов

за ними назирці, — що нічим не переймається.

Він припинив насвистувати, щойно побачив готельчик.

Темний і занедбаний, той мав вигляд місця, в якому тебе

неодмінно пограбують або й зроблять з тобою щось гірше. Під

розбитими ліхтарями чорніли темні закапелки, і жодного

туриста не було видно. Він озирнувся і виразно поглянув на

Еймоса й Алекса. Еймос занурив руку в кишеню. Алекс поліз

правицею під полу плаща.

Вестибюль готелю був майже порожнім — під однією зі стін

стояли пара диванчиків і столик, завалений журналами. Один із

них читала сонна на вигляд жінка похилого віку. Ліфти утоплені

в дальній стіні, поряд із дверима з табличкою «СХОДИ». Посеред

приміщення була стійка реєстрації з терміналом оплати замість

живого службовця.

Голден підійшов до стійки і повернувся до жінки з журналом.

Сивина у волоссі — але гарне обличчя і спортивна фігура.

У такій задрипаній дірі це, напевно, означало повію, яка скоро

втратить товарний вигляд. Вона виразно проігнорувала його

погляд.

— «Хвіст» не відчепився? — тихо запитав Голден.

— Залишився зовні. Стереже двері, мабуть, — озвався Еймос.

Голден кивнув і тицьнув кнопку запиту на екрані. Просте меню

запропонувало йому послати повідомлення у кімнату Поланскі, але Голден закрив вікно. Вони дізналися, що Ліонель іще живе

тут, а Фред повідомив їм номер кімнати. Якщо це чиясь гра, то

нема сенсу заздалегідь давати знати про себе.

— Гаразд, він тут, тож давайте... — почав Голден і затнувся, побачивши жінку з диванчика за спиною Алекса. Він не почув

і не помітив, як вона підійшла.

— Пройдіть зі мною, — наказала вона суворим голосом. —

Рухайтеся повільно в напрямку сходів, принаймні на три метри

попереду мене. Зараз.

— Ви з поліції? — запитав Голден, залишаючись на місці.

— Я з пістолетом, — відказала жінка, і зброя виникла в її руці

немов за помахом чарівної палички. Вона навела пістолет на

Алексову потилицю. — Тому робіть, як я кажу.

Її маленький пластиковий пістолетик мав щось на кшталт

акумулятора замість обойми. Еймос видобув