Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Басією Мертоном.

— Зі зварником? — Алекс звів брови догори й заусміхався. —

Ми ж бо тут, поки Еймос канікулює на тій поверхні, нажили

довжелезний список усяких лайняних робіт.

Басія тільки розтулив рота, щоб щось і собі сказати, як Наомі

звернулася вже й до нього:

— Басіє! Познайомтеся з Алексом Камальом, нашим пілотом і

найгіршим у всій Сонячній системі вакуумним зварником!

— Привіт! — мовив Басія.

— І вам від мене привіт, — відповів Алекс, а тоді обернувся до

Наомі: — Слухай, поки з голови не вилетіло: ти таки слушні

мала підозри щодо того їхнього шатла!

— Справді? — Наомі відштовхнулася від свого крісла й

підпливла глянути на той екран, що ближче до Алекса. А той за

кілька секунд перелопатив хтозна-скільки чогось такого, мов

відеокадри.

— Бачиш он там? — зупинився Алекс на потрібній картинці. —

Ось вони від’єднують його й припарковують за кілька сотень

метрів від «Ізраеля», а тоді посилають туди інженерну команду.

Години дві ті побули там усередині, а тоді й повернулись на

«Ізраель». І відтоді він усе стирчить на тій самій орбіті.

— А в ролі «човника» використовують, туди-сюди, іншого

шатла! — сказала Наомі, перекинувши те відео на інший екран і

гортаючи його. — Так я й думала!

— Розумниця! — похвалив її Алекс. — Як скажеш: хай

телескопи це записують чи націлити їх на тих жуків?

— Хай на шатла, — відповіла Наомі, ще кілька секунд

погортавши відеозапис.

Басія усвідомлював: його запрошено сидіти з ними. І

скидалося на те, що вони розмовляють про моніторення того

кехівського корабля, тож розмова ця була не про якісь там

особисті секрети. Але все одно почувався він ніби трохи зайвим

біля цих двох людей. От мов підслуховує він якусь приватну

бесіду. Ці два члени залоги «Росинанта» перемовлялися такою

собі зручною розмовною ніби стенографією. Мов двоє членів

однієї родини розмовляють про якісь їхні домашні справи. А ще

ті тривожні думки, що тільки вони троє є на цьому кораблі, а

більш нікого тут немає. А корабель такий великий. І такий

порожній! Не хотілося Басії усамітнюватися в моторошній тиші

незнайомого корабля, але й залишатися тут наче не годилося б…

Басія прокашлявся.

— Чи не повинен я піти до своєї кабіни?

— А ви туди хочете? — запитанням відповіла на його запитання

Наомі, не обертаючись до нього. — Там нíчого робити. Немає ж

там навіть свого відеодисплея. Всі добрі кабіни розібрав екіпаж.

— Звідти, де ви сидите, ви можете з’єднатися з корабельною

книгозбірнею, — сказав Алекс, показуючи на ближчий до Басії

екран. — Якщо вам нудно.

— Та я переляканий, мов останній страхопуд! — мимоволі

вихопилося в нього.

Алекс і Наомі дружно обернулися до Басії. На обличчі

марсіянина була написана сама доброта. Він сказав:

— Авжеж, я вас розумію. Але нічого лихого вас тут не спіткає.

Будьте як у себе вдома — якщо тільки не скаже капітан, щоб

було інакше. Якщо ж ви хочете побути на самоті, ми можемо…

— Та ні! — потряс Басія головою. — Ні! Але ви так розмовляєте

одне з одним, от ніби мене тут зовсім немає, то я й подумав…

І стенув плечима.

— Вибачте! — сказала Наомі. — Ми з Алексом тут разом уже не

рік, не два, то нашвидку вже ніби чи не все й переговорили… На

мою думку, «Ізраель» озброїв одного зі своїх шатлів. Ми

моніторимо їхній корабель, і та їхня метушня коло одного з їхніх

шатлів викликала у нас підозру. Гадаю, вони зробили з того

шатла бомбу!

— Навіщо ж їм це робити?

— А це тому, — відповів Алекс, — що той їхній корабель є

науковий і беззбройний, а втрапили вони, як їм видається, в

щось ніби воєнну зону. І того шатла вони можуть використати, щоб завдати удару по іншому кораблю, немов керованим

снарядом… або кинути його, мов бомбу, щоб знищити колонію.

— Вони що, хочуть напасти на вас? — запитав Басія. «Навіщо ж

їм це робити? Хіба “Росинант” із його залогою перебуває тут не