Джон Максвелл Кутзее - Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

я геть усіх доводила до нервів, навіть учителів. «Язик, мов бритва, — наполовину з докором усякчас казала моя мати. — Дівчина не повинна отак сперечатися, дівчина повинна навчитися бути лагіднішою». А інколи казала: «Така дівчина, як ти, повинна бути юристом». Мати пишалася мною, моїм духом, моїм гострим язиком. Вона належала до покоління, коли доньку ще видавали заміж у батьківському домі, звідки вона прямо переходила в дім чоловіка або свекра.

Хай там як, Джон запитав тоді:

— А ти маєш кращу ідею, на що можна використати своє життя, якщо не писати книжок?

— Не маю. Зате маю ідею, яка може струснути тебе й допоможе спрямувати твоє життя.

— Яку?

— Знайди собі добру жінку й одружися з нею.

Він якось дивно глянув на мене й запитав:

— Ти робиш мені пропозицію?

— Ні, — засміялася я, — я вже заміжня, дякую. Знайди жінку, яка краще тобі підходить, жінку, яка витягне тебе з твоєї шкаралущі.

«Я вже заміжня, отже, шлюб із тобою становив би бігамію», — ось якою була невисловлена частина фрази. Але що, як замислитись, було хибного в бігамії, крім того, що вона суперечила закону? Що обертало бігамію в злочин, тоді як адюльтер був лише гріхом або розвагою? Я вже була в стані адюльтеру — чом не можна бути і в стані бігамії? Адже, зрештою, то була Африка. Якщо жодного африканського чоловіка не збиралися тягти в суд за те, що він має дві дружини, чому мені слід забороняти мати двох чоловіків: публічного і приватного?

— Це, звичайно, аж ніяк не пропозиція, — повторила я, — але, суто гіпотетично, якби я була вільна, ти б одружився зі мною?

То було лише запитання, пусте запитання. Проте, не мовлячи й слова, він обняв мене і стиснув так сильно, що я не могла дихати. Як пригадую, то була його перша дія, що, здавалося, йде від самого серця. Безперечно, я вже бачила, як на нього діє тваринне бажання, — таж не збавляли ми в ліжку час розмовами про Аристотеля, — але ніколи раніше я не бачила його в полоні почуття. «Невже, — з подивом запитала я себе, — ця холодна риба має, зрештою, почуття?»

— Що сталося? — запитала я, вивільнившись із його обіймів. — Ти хочеш щось сказати мені?

Він мовчав. Може, він плакав? Я запалила лампу коло ліжка й пильно придивилася до нього. Сліз не було, але на обличчі застигла німа скорбота.

— Якщо ти не можеш сказати, що сталося, — сказала я, — тоді я не можу допомогти тобі.

Згодом, коли він опанував себе, ми разом намагалися прояснити ситуацію.

— Для порядної жінки, — переконувала я, — ти був би першорядним чоловіком. Відповідальний. Роботящий. Розумний. Справді чудова здобич. Добрий і в ліжку, — а втім, ці слова були не дуже щирі. — Ніжний, — додала я, подумавши, хоч і це було неправдою.

— А на додачу ще й митець, — докинув він. — Ти забула згадати про це.

— А на додачу й митець. Словесний митець.

[Тиша.]

— Ну?

Оце й усе. Важкий епізод між нами обома, який ми успішно обговорили. Мій перший здогад, що він мав до мене глибші почуття.

— Глибші за що?

— Глибші за почуття, що їх може мати будь-який чоловік до привабливої дружини свого сусіди. Або до його вола чи віслюка.

— То ви кажете, він кохав вас?

— Кохав… Кохав мене чи своє уявлення про мене? Не знаю. Знаю тільки те, що він мав причини бути вдячним мені. Я зробила все легким для нього. Є чоловіки, яким важко залицятися до жінки. Вони бояться виставити своє бажання, наразитися на відсіч. За цим страхом часто криється якась історія з дитинства. Я ніколи не змушувала Джона розкриватися. Я залицялася до нього. Я спокушала. Я визначала умови зв’язку. Навіть я вирішила, коли слід припинити його. Тож ви запитали, чи він кохав мене, і я відповідаю: він відчував удячність.

[Тиша.]

Згодом я часто запитувала себе, що сталося б, якби замість відтрутити його я відповіла на хвилю його почуттів своїми почуттями? Якби я мала сміливість розлучитися з Марком ще тоді, а не чекала тринадцять або чотирнадцять років, і поєдналася з Джоном? Чи краще б я тоді скористалася своїм життям? Можливо. А можливо, ні. Але тоді б із вами розмовляла не колишня коханка. Я була б згорьована вдова.

Проблемою була Кріссі, ця ложка дьогтю в бочці меду. Кріссі дуже любила батька, і мені було дедалі важче давати їй раду. Вона вже не була немовлям, — їй скоро мало виповнитись два роки, — і, хоча розмовляти вчилася дуже поволі, я вже навіть занепокоїлась (як виявилось, даремно, згодом вона надолужила, і її мов прорвало), вона щодня ставала дедалі проворніша, — проворніша і безстрашніша. Вона навчилася вилізати з ліжечка, тож довелося найняти столяра, і він зробив дверцята вгорі на сходах, щоб Кріссі раптом не впала вниз.

Пригадую, як однієї ночі Кріссі без попередження з’явилася коло ліжка з мого боку, протираючи очі, пхинькаючи, розгублена. Я досить володіла собою, щоб миттю схопити доньку й прожогом занести назад до її кімнати, перше ніж вона помітить, що не татусик лежить у ліжку поруч зі мною. Але чи пощастило б мені отак удруге?

Я не знала до ладу, який прихований вплив може справити на дитину моє подвійне життя. З одного боку, казала я собі, що, поки я фізично задоволена і в мирі з собою, сприятливий вплив повинен через мене поширитись і на доньку. Якщо ця думка вражає вас як егоїстична, дозвольте вам нагадати, що тієї пори, в 1970-х роках, прогресивні, bien-pensant, спрямовані на добро, погляди полягали в тому, що секс — це сила, яка служить добру, і то секс у будь-якій подобі, з будь-яким партнером. З другого боку, було зрозуміло, що Кріссі дивує чергування в домі татуся і дядька Джона. Що сталося б, якби вона заговорила? Що, якби вона переплутала їх обох і назвала батька дядьком Джоном? Біда була б велика.

Я завжди була схильна вважати погляди Зіґмунда Фройда за пусту балаканину, починаючи з Едипового комплексу і йдучи аж до його відмови бачити, що над дітьми звичайно чинять сексуальну наругу, і то навіть у домах його належної до середнього класу клієнтури. Але я все-таки згодна, що діти, починаючи від дуже раннього віку, витрачають дуже багато часу на спроби з’ясувати своє місце в родині. У випадку Кріссі родина для неї доти була простою і зрозумілою: вона, сонце в центрі всесвіту, плюс матуся й татусь, супровідні