Данило Туптало - Житія Святих - Травень, Данило Туптало

темниці, допоки і я прийду туди». І вели мученика у град Филипів, і посадили до темниці. Чули ж громадяни про прихід Тиверіянів, вийшли назустріч йому. Він же увійшов у град, готував жертву Дієві і Асклипію. Християни, які в граді тому були, довідавшись про святого мученика Олександра в темниці, зійшлися всі і просили сторожа темничного, аби впустив їх побачити мученика Христового, — і не забороняв їм сторож, бо й він Бога боявся. Коли ж зайшли всередину і побачили святого, що сидів у путах зв'язаний, припадали до ніг його, цілували пута його і казали: «Благослови нас, страстотерпче Христовий, і батьківщину нашу благослови, бо ми, християни, мешкаємо в граді цьому з великим страхом: ігемон градський щодня шукає, щоб мучити нас, але не може нас від Христа відвернути. Багато нас тут, благодаттю Христовою, і деякі з найперших громадян серед нас, і сподіваємося, що сила Христа переможе нечестиву еллінську віру і буде весь град Христа славити. Ти ж, Христовий страднику, перетерпи до кінця, допоки добре шлях свій закінчиш».

Тиверіян же, здійснюючи нечисту ідолам жертву, згадав про Олександра, що в путах утримуваний, і сказав до градоначальників: «Знати вам годиться, що маю від царя відданого мені на допит християнина, його ж цілу дорогу муками змушував до поклоніння богам і нічого не досягнув: відповідає твердо й ображає мене і богів наших. Тому хай приведуть його сюди, може, вас багатьох засоромившись, до богів приступить». І привели перед собор Олександра. Тиверіян, з ігемоном сидячи, сказав до мученика: «Скажи, Олександре, чи ти ще не надумав приступити до богів наших. Ось всі християни, які є в цьому граді, поклонилися вже Дію і Асклипію, лише ти один чиниш спротив». Відповів святий: «Обманюєш, окаянче, бо ж і батько твій сатана — брехня. Ні один з тутешніх християн не вчинив волі вашої. Від мене ж що більше почути хочеш? Хіба те, що й раніше багато разів сказав тобі: християнин я і бісам нечистим жертви не принесу. Нині ж, аби всі, тут присутні, почули, повідомляю, що я небесного Бога раб і ніколи не відречуся Ісуса Христа, Бога мого». Тиверіян же осоромився, сказав до воїнів: «Ведіть його, залізом обкладеного, спереду, я ж за вами піду». І вели святого в дорогу.

Коли ж прийшли на один потік, що називався Сирмій, умив мученик руки свої і лице, став до сходу і почав молитися, кажучи: «Слава Тобі, Господи Боже мій, що і в Филипополі сподобив мене визнати Пресвяте Ім'я Твоє». Воїни ж не давали йому більше молитися, взяли його і повели в дорогу. Коли ж прийшли на місце одне, що називалося Полчищне, де був торг, наздогнав їх Тиверіян. І, поставивши перед собою Олександра, сказав: «Чи знаєш, Олександре, що перед ігемоном я лагідно говорив тобі, аби приніс ти жертву богам, ти ж перед усіма дошкульно докоряв мені, тому принаймні нині зроби те, що наказую тобі, і вільний від мук будеш». Відповів святий: «Що перед ігемоном сказав тобі, те й на кожному місці скажу тобі: сину сатани, потьмарений дияволом, не сподівайся раба Христового відвернути від істинного Бога». Тоді Тиверіян звелів воїнам чотири коли в землю вбити й розтягнути мученика на чотири частини, до колів тих прив'язати і дати йому двісті ран. Мученик же, приймаючи рани, які йому накладали, мовчав, подумки молився до Господа Бога свого. І пролунав з неба голос, що до мученика говорив: «Будь мужнім, Олександре, і не бійся мук, бо вони тимчасові, Я ж з тобою». Той голос чув Тиверіян, злякався дуже і зразу перестав бити святого. Звелів відв'язати і вирушив у дорогу. Коли дійшли до міста, що називалося Карасура, між Филипополем і Верією, Тиверіян увійшов у град, воїни ж з Олександром не увійшли, але пішли в тінь дерев спочити. Була ж шоста година дня, і спека докучала. І сказав святий до воїнів: «Я, браття, спраглий». Сказали вони йому: «І ми спраглі, але звідки тут візьмемо воду». Сказав до них святий: «Зачекайте трошки, сильний Бог мій і на цьому місці воду нам дати». Те сказавши, схилив коліна і помолився, кажучи: «Господи Ісусе Христе, що розбив колись камінь у пустелі і воду спраглому Ізраїлю Твоєму вивів, зглянься і нині милостиво на раба свого і дай на місці цьому воду, аби пив я і ті, що зі мною. І прославиться в цьому ім'я Твоє пресвяте». Коли так святий помолився, зразу розступилася земля під дубом і витік потік води чистої і студеної. Бачивши те чудо, воїни сказали: «Воістину великий Бог християнський, що слухає скоро вірних рабів своїх». І пив з води тої святий мученик і всі, що з ним були, і славили Христа Бога. Тоді звідти досить шляху пройшовши, прийшли на ріку одну, що називалася Арзон. І тому що стомилися з дороги, сіли спочити. Сів і мученик. Догнав їх там Тиверіян і, бачивши, що мученик сидить, сказав з гнівом до воїнів: «Чому, прокляті, дозволяєте сидіти нечестивому тому чоловікові?» Вставши, ішли і до града Вереї наблизилися. Зустріли Тиверіяна з шаною громадяни ті, були ж у граді тому люди переважно християни вірні, проте через страх перед катом у таємниці зберігали благочестя христянське. Вони, бачивши святого мученика Олександра, окремо веденого, прибігали до нього і казали: «Вітаємо тебе, страстотерпче Христовий, мужнім будь і кріпися, нічого ж бо не досягнуть кати нечестиві проти сили Христа, Бога нашого». Тиверіян же у Вереї, прикликавши мученика, сказав до нього: «Послухай мене, Олександре, як батька свого, і принеси жертву нині зі мною богам. І якщо це зробиш, то обіцяю тобі перед усіма, що зразу вільним тебе зроблю. І якщо захочеш з цієї години бути зі мною — будеш першим у полку моєму. Якщо ж тобі зі мною бути не захочеться, то підеш, куди захочеш». Святий же засміявся, сказав йому: «О, гірка утіха твоя, якою мене втішаєш. Ті-бо слова твої — лютіших мук душі завдають. Але хай не подасть мені Бог іти за твоєю радою. Багато разів я говорив, і нині кажу, і після того знову казатиму, що я — християнин і бісам твоїм жертви не принесу». І пішов звідти Тиверіян, ведучи за собою мученика, веригами обкладеного. І прийшов на другий брід вищеназваної ріки Арзона. Брід же той лежав від Вереї десь за сорок поприщ. І було там багато гостинниць, тому спочив там Тиверіян, чекаючи на мученика, якого вели пізніше. За ним же