Андрій Хімко - Під Савур-могилою

й намісники; бо дообраний в Новгороді-Сіверському на старшинській раді при воєводі Ромодановському Демко Многогрішний мусив підписати із царатом Батурнінські статті, які вакабалювали Лівобічну Україну, що всього рік тому була звільненою і під владою одного гетьмана — Дорошенка.

В Батуринських статтях писалося знову таке:

«1. Цар і князь, повелитель, Божою милістю... всея і всея...— йшла сторінка пергаменту на титулі! — прощає гріхи всім козакам і буде їх пильнувати вічно;

2. Він же, Божою милістю, підтверджує всі вольності козацтва, поспольства і духовенства, які були встановлені при гетьмані Богданові;

3. Воєводам царським і їхнім ратним людям перебувати в Гетьманщині лише як боронцям, в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі, без права збору датків і втручання у внутрішні справи і порядки українських урядовців, козацьких чи духовних людинів;

4. Всім старшинам у Лівобіччі і тридцяти тисячам козаків озброюватись, ознаряджуватись та утримуватись за рахунок датків;

5. Перетрактовки із чужоземними дворами козацькі старшини і духовенство мають вести лише через Посольський приказ Москви;

6. Столицею-реґіментом Лівобічного Гетьманства мусить бути Батурин;

7. Старшини і духовники мусять ловити і вертати збіглих їхнім власникам, московитським боярам і воєводам...»

Іван Сірко, що по походах зимував у Чигирині при гетьманові Дорошенкові, слухав ті Статті й розумів, що як би там не було, а від датків царат відмовився, а відтак і пільги для Слобожанщини подовжилися, а це була і його, хоч і мала, заслуга, і Дорошенка. У піку царським Дорошенків посланець Михайло Портянко привіз султанові Статті, в яких трактувалося таке:

«1. Гетьманське військо з необмеженим числом має всебічно підтримувати Порту Щастя;

2. Порта сприятиме козацтву у всіх визвольних війнах;

3. Гетьман князівства Русинського отримуватиме від султана стяги-хоругви та всі регалії, атрибути й обладунки;

4. Військові козаки і їхні родини мають бути вільні від всяких датків, а Петро Дорошенко — до смерті в чині гетьмана;

5. Турецькі та ординські війська не мають права людоловити, розорювати храми чи господарства русинські, брати полони чи ґвалтувати людність;

6. Духовенство князівства має жити і реґіментуватися лише своїм митрополитом із Києва;

7. Порта і хан без згоди гетьмана Дорошенка не мають права складати домови або вести інші перетрактовки із Польщею і Московією про українські справи;

8. Визволені козаками або спільними силами русинські міста приєднуються назавжди до князівства Русинського як його поконні;

9. Якщо султан та хан порушать ці Статті, вина і відповідальність за те буде лежати на них вічно!..»

Коли Батуринські статті читалися у Чернігові при царських слах і признаному Москвою митрополитові Лазареві Барановичу, що одночасно було й актом присяги цареві на вірність Демка Многогрішного та його старшин, то русинсько-українські Статті, привезені від султана обозним Михайлом Руткевичем-Портянком і посланцем в Порті Гаврилом Лівонським, приймалися значно масовіше, але без присяг чи якихось інших церемоніалів підданості. Для Сірка, що знав до деталей про присягу Демка в Чернігові, ця була все одно неймовірною, бо, пойнятий з дитинства ворожістю до Орди, він не відділяв її від турчинської.

Чигиринський соборний майдан, на який Дорошенко скликав дзвонами собору, церков, каланчі і мідними литаврами Верхнє, Нижнє, Старе і Нове місто, Піски, Нагору та Діброву і старшин із усіх полків Правобіччя, не вміщав люду, що нахлинув туди в тихий морозний день свята Григора Богослова. Церемонія, правда, була і тут, але гетьманська, не було пихи чауша-підвізира, Сулеймана Кегаї, що був лише мовчазно присутнім тут, відправа на майдані велася самим митрополитом Йосипом Тукальським-Нелюбовичем при чигиринських екзархах із обходом собору. Читав Статті при всій старшині молодий писар і ротмістр генерального реґіменту Іван Мазепа, йому вторили в усіх кінцях юрмища на повний голос оповісники. Крім того, Статті були розповсюджені заздалегідь ротмістром у списках в цехи і церкви разом з царськими — «для ознайомлення поспольства і дезапробати». По всьому, за порадою підвізира Сулеймана Кегаї, Дорошенко відпровадив своїх дітей із посланцями до Стамбула, як закладців вірності, хоч і під протекстом їх вишколу там. У відповідь на це султан звелів кільком тисячам буджаків бути в гетьмана в повній диспозиції, оберігаючи кордони князівства.

Але гетьман Суховій за намовою хана підговорив Корсунський, Уманський, Білоцерківський, Паволоцький і Брацлавський полки відколотися від Дорошенка і стати на заклик Січі проти нього разом із кримською ордою. Йому допомогла і нацькована боярами маса сіром із Лівобіччя, що неждано обложила гетьмана разом з ордою в Конончі. До братовбивства, правда, не дійшло, бо чауш Сулейман Кегая іменем султана відколов орду, а сіроми, взнавши, що при гетьманові Сірко і що полковники, які піддалися вчора Суховієві, залишили його, а він, передавши гетьманську булаву прибічнику Польщі Михаю Ханенку, втік назавжди в Орду, теж перейшли на бік Сірка чи Ханенка.

Поки тяглася зима і відбувалося оте повсюдне неподобство, Суховій помирився та здружився в нужді з Ханенком, і обидва, приєднавши до себе архімандрита Гедеона — Юрія Хмельницького, із запорожцями та ордою напали на Дорошенка і його спідручного Корецького, обложили їх у Стеблеві і були б знищили, але знову на виручку гетьманові наспів із січовиками і присталими до нього козаками Іван Сірко і допоміг не лише знищити ординську петлю, а й полонити їх разом з мурзами та самим Юрієм Хмелем, якого потім гетьман відправив до султана у Семивежову башту.

Король і сейм, згідно з домовою в Андрусові, по двох роках стали домагатися від царату через посланців передачі Києва за віддані йому Польщею Смоленщину і Дебрянщину, але царат, порушуючи домову, відмовився те вчинити, а відтак і підписати «вічний мир», лишивши посланців «з носом». Віроломно обмануті, польські посланці за наказом короля підписали в Острозі