Стефані Маєр - Світанок

— Так, — погодилась я. — І що?

Едвард іще сильніше насупився, а тоді раптом його чоло прояснилося. Він розсміявся.

— І зовсім нічого, схоже на те. Цього разу занадто бурхливо зреагував я. Джаспере, відпусти її.

Руки, які тримали мене, зникли. Відчувши свободу, я потягнулася до Ренесми. Едвард віддав мені її без вагань.

— Я не розумію, — мовив Джаспер. — Я цього не витримую.

Здивовано я спостерігала, як Джаспер подався у двір. Лі посторонилася, коли він помчав до річки й перескочив її одним великим стрибком.

Ренесма торкнулася моєї щоки, повторивши цю сцену втечі, наче ще раз прокрутила магнітофон. В її думках я відчувала невисловлене питання — воно луною повторювало моє власне.

Я вже подолала подив через її чудернацький дар. Він здавався цілком природною її рисою, чимось, чого й слід було очікувати. Може, тепер, коли я сама стала частиною надприродного, я вже ніколи не буду скептиком.

Але що сталося з Джаспером?

— Він повернеться, — відповів Едвард чи то мені, чи то Ренесмі — не певна. — Йому просто треба побути на самоті, щоб трішки поміняти власну картину світу, — кутик його рота зраджував посмішку.

Ще один людський спогад: Едвард якось сказав мені, що Джасперові стане легше, якщо я «переживатиму важкі часи, адаптуючись» до нового вурдалацького життя. Ми саме обговорювали, скількох людей я уб’ю за перший рік як перволіток.

— Він сердитий на мене? — тихо запитала я.

Едвард округлив очі:

— Ні! З якого б дива?

— То що ж тоді з ним сталося?

— Він розчарований собою, Белло, а не тобою. Він розхвилювався через… незадоволення собою, скажімо так.

— Що таке? — випередив мене Карлайл.

— Зараз він міркує над тим, чи справді божевілля перволітка так важко контролювати, як ми завжди вважали; може, якщо докласти зусиль, кожен зміг би триматися так само добре, як Белла. Навіть зараз у нього є певні труднощі — можливо, саме тому, що він уважає їх природними й неуникненними. Може, якби він поставив перед собою вищу планку, він би дотягнувся й до неї. Ти змусила його переглянути безліч застарілих переконань, Белло.

— Але ж це не правильно, — мовив Карлайл. — Всі люди різні, у кожного власні труднощі. Напевно, те, як поводиться Белла, виходить за межі нормального. Може, саме в цьому її дар, так би мовити.

Я закам’яніла з подиву. Ренесма відчула зміну й діткнулася мене. Вона згадала останню секунду й запитала: чому?

— Цікава теорія, і цілком імовірна, — зауважив Едвард.

А я була трошки розчарована. Що? Жодних чарівних видінь, жодних надзвичайних войовничих здібностей, як, скажімо, метання блискавок очима абощо? Нічого ні корисного, ні прикольного?

А тоді я збагнула, що може означати, якщо мій дар полягає тільки у винятковому самоконтролі.

По-перше, у мене є хоч якийсь дар. Бо могло й зовсім не бути.

По-друге — і це набагато важливіше, — я здатна буду швиденько перескочити через період, якого найбільше боялася.

Може, мені не доведеться почуватися, як перволітку? Принаймні не бути божевільною машиною-вбивцею. Може, мені вдасться адаптуватися серед Калленів уже з першого дня життя? А що як нам не доведеться ховатися чортзна-де, поки я не «подорослішаю»? А що як я, наче Карлайл, за все життя не вб’ю ні людини? А що як мені вдасться зразу бути добрим вампіром?

Я отримаю змогу побачитися з Чарлі.

Та щойно реальність просочилася в мої надії, я зітхнула. Я все одно не зумію побачитися з Чарлі просто зараз. Очі, голос, досконале обличчя. Що я можу йому сказати, з чого почати? Я була безмежно щаслива, що маю виправдання, чому так зволікаю: я страшенно хотіла побачитися з Чарлі, та ще більше жахалася цієї першої зустрічі. Побачити, як він вирячиться на моє нове обличчя, нову шкіру. Знати, що він наляканий. Думати, які страхітливі здогади рояться в його голові…

Я була такою боягузкою, що навіть за рік, коли мої очі зміняться, страхалася цієї зустрічі. Хто б міг подумати, що я залишуся боягузкою, коли я майже незнищенна!

— Ти коли-небудь розглядав самоконтроль як еквівалент дару? — Едвард запитав Карлайла. — Ти гадаєш, що це талант — чи просто результат її підготовки?

Карлайл стенув плечима.

— Це трохи схоже на те, як здатна була чинити Шувáн, хоча й не називала це даром.

— Шуван, твоя товаришка з Ірландського клану? — запитала Розалія. — Я й не знала, що в неї є особливі здібності. Гадала, що в родині має талант тільки Меґі.

— Так, і Шуван так само гадає. Але вона здатна ставити перед собою задачі й майже… волею втілювати їх у життя. Вона вважає, що все це завдяки гарному плануванню, але я завжди думав, що тут щось більше. Коли вона приєднала Меґі до родини, наприклад. Ліум дуже переймався охороною власних теренів, але Шуван хотіла, щоб у неї вийшло, і так і сталося.

Едвард, Карлайл і Розалія всілися в крісла, продовжуючи дискусію. Джейкоб сів поряд із Сетом, наче захищаючись, і мав при ньому знудьгований вигляд. У нього заплющувалися повіки, я була певна, що за мить він просто відключиться.

Я дослухалася до них, але мою увагу відвертало дещо інше. Ренесма й далі розповідала мені про свій день. Я стояла з нею біля скляного вікна, руки мої механічно заколисували, і ми дивилися одна одній у вічі.

Я усвідомила, що решта родини не мала жодних підстав для того, щоб сидіти. Я цілком комфортно почувалася стоячи. Це було так само приємно, як раніше було розтягнутися на ліжку. І я знала, що зможу простояти отак тиждень без руху і через сім днів почуватися так само розслаблено, як на початку.

Вони, либонь, всідаються через звичку. Люди б напевно звертали увагу, якби хтось стояв годинами, навіть не переносячи своєї ваги з ноги на ногу. Навіть зараз, як я зауважила, Розалія крутила пасмо волосся, а Карлайл схрестив ноги. Вони робили такі непомітні рухи, щоб не сидіти як боввани — як вампіри. Мені треба звертати увагу на те, як вони поводяться, і вже починати тренуватися.

Я перенесла вагу на ліву ногу. Почувалась я при цьому безглуздо.

Напевно, вони давали мені трошки часу побути наодинці з моїм немовлям — настільки наодинці, наскільки це було безпечно.

Ренесма розповідала мені кожну хвилину свого життя, і з тону її маленьких історій я збагнула, що вона хоче, аби я все-все знала про неї, так само палко, як цього прагну я. Вона була стурбована, що я багато чого проґавила, — наприклад, як до них із Джейкобом, коли вони